Практичний психолог Щербяк Ірина Анатоліївна

   Освіта: ОНУ ім. І.І.Мечникова ,  практичний психолог

   Кредо: "Для людини сім'я - головний і основний компонент середовища, в якому він живе першу чверть свого життя і який він намагається побудувати всю решту життя"

Е.Г. Ейдеміллер

ШАНОВНІ ПЕДАГОГИ, СПІВРОБІТНИКИ ЗДО, БАТЬКИ!

Для вас працює кабінет психолога.

В НЬОМУ ВИ МОЖЕТЕ ОТРИМАТИ  ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ З ПИТАНЬ:

ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН

ВЗАЄМОВІДНОСИН З КОЛЕГАМИ ПО РОБОТІ

СІМЕЙНИХ ВЗАЄМИН.

ГРАФІК РОБОТИ

практичного психолога

 комунального  закладу  «Дошкільний навчальний

 заклад (ясла-садок) № 180 на 2023-2024 навчальний рік

Щербяк Ірини Анатоліївни

Графік роботи в метрошколі

практичного психолога

 комунального  закладу  «Дошкільний навчальний

 заклад (ясла-садок) № 180 

на 2023-2024 навчальний рік

  Графік консультацій практичного психолога

«Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 180 

Харківської міської ради»

Щербяк Ірини Анатоліївни

Понеділок        13:00 - 17:00

Четвер              13:00 - 17:00

   ШАНОВНІ БАТЬКИ!!! 

З метою надання необхідної допомоги  з захисту прав дітей, попередження насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми, булінгу, кібербулінгу та інших негативних явищ  надаємо Вам контактні телефони установ та організацій Київського району, а також офіційні телефони  організацій, які надають кваліфіковану допомогу  до яких можуть звернутися батьки та особи, що їх замінюють, для вирішення питань, які не входять в компетенцію  закладу дошкільної освіти та Управління освіти.

Корисні посилання щодо допомоги та підтримки в ситуаціях насильства, торгівлі людьми, складних життєвих обставин

1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного телефонів, анонімно), Messenger @childhotline.ukraine, Instagram @childhotline_ua, Telegram @CHL116111.

2. Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 116 123 з мобільних або стаціонарних телефонів цілодобово (безкоштовно, анонімно, конфіденційно).

3. Поліція: 102.

4. Центр надання безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103.

5. Анонімний онлайн-щоденник «Тільки нікому не кажи» дає можливість написати листа тому, з ким складно поділитися своїми переживаннями в реальному житті про булінг у школі, нерозділене кохання чи непорозуміння з батьками https://secrets.1plus1.ua/

6. Перша національна лінія довіри для попередження суїциду: 73 33.

7. Екстрена психологічна допомога при Кризовому Центрі медико-психологічної допомоги: (068) 770 37 70, (099) 632 18 18, (093) 609 30 03.

8. «Лiнiя допомоги»: (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76.

9. Лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їх сімей: 0800 505 085.

10. Служба медико-психологічної допомоги та профілактики гострих кризових станів: (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

11. Національна урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства – 15 47.

12. «Гаряча лінія» Уповноваженого Президента України з прав дитини: (044) 255 76 75.

13. Освітній омбудсмен України: (095) 143 87 26 ([email protected], https://eo.gov.ua/

14. «Гаряча лінія» психологічної допомоги та протидії насильству .https://www.unicef.org/ukraine/stories/hot-lines

15. Національна «гаряча лінія» з питань наркозалежності та ЗПТ: 0 800 507 727.

16. Анонімні консультації на сайтах teensLIVE (від фахівців клінік, дружніх до молоді), supportME (від фахівців).

17. Уповноважений Президента України з прав дитини (044) 255 76 75.

 18. Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів), 527 (безкоштовно з номерів мобільних операторів України пн. – пт. з 10:00 до 21:00, сб. з 10:00 до 18:00).

19. Гаряча лінія Міністерства закордонних справ України для громадян України, які опинилися в надзвичайних ситуаціях за кордоном: (044) 238 16 57.

20. Департамент боротьби зі злочинами, що пов’язані з торгівлею людьми Національної поліції України: (044) 374 37 85 (пн. - сб. з 09:00 до 18:00).

21. Гаряча лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції: 0800 211 444.

22. Гаряча лінія з профілактики суїцидів .https://lifelineukraine.com/

23. Гаряча лінія професійної підтримки «Стоп паніка» безкоштовний багатоканальний номер: 0800 50 18 92.

 24. Платформа «Мені здається» .https://nachasi.com/2021/02/05/platform-it-

 25. Платформа «Розкажи мені».https://tellme.com.ua/

26. Канал психологічної підтримки «ПОРУЧ» для підлітків та молоді .https://t.me/poruch_me

27. В рамках роботи платформи СпівДія та Співдія хаб функціонує напрям безкоштовної психологічної підтримки онлайн і офлайн https://airtable.com/shrfgyZ1ko5UYxR9r

 28. За підтримки Національної психологічної асоціації психологи-волонтери створили центр психологічної підтримки «Як ти?» (безкоштовно, убудь-який час доби) https://bit.ly/3QLUdwO

29. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) відкрив гарячу лінію, за якою можна звернутися за підтримкою: 0-800-300-155 (дзвінки безкоштовні).

30. Довідник психологічної підтримки в умовах війни допоможе знайти відповіді на питання: як боротися з перевтомою, панікою, тривогою, апатією; як зберегти близькі стосунки та позбутися почуття провини https://bit.ly/3OzJm6Z.

31. Телеграм-канал «підтримай дитину» створено з турботою про батьків і дітей https://t.me/s/pidtrumaidutuny

32. Онлайн-платформа «Аврора»: консультування постраждалих від насильства, зокрема сексуального, доступу до якісної дистанційної допомоги у будь-якому куточку України та за кордоном, достатньо лише заповнити заявку на сайті «Розірви коло» у розділі «Психотерапевтична допомога» https://rozirvykolo.org/mental-support/

33. Безкоштовна психологічна підтримка для кожного, хто відчуває у цьому потребу: УкрЄдність https://ukr-ednist.com.ua/

34. Група психологічної підтримки «Разом» .https://razom.live/

35. Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки від Українського

ветеранського фонду (УВФ): +38 (067) 400 46 60 (пн. - нд. з 10:00 до 20:00), сайт Фонду https://veteranfund.com.ua/

Корисні посилання щодо допомоги у разі кібербулінгу

1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді за номерами: 0 800 500 225

або 116 111.

2. Поліція (кіберполіція) за номером 102 (повідомити про кібербулінг).

3. Чат-бот Stop Sexting (якщо шантажують в Інтернеті і вимагають контент

сексуального характеру).

4. https://Youtube.com/Stop Sexting Ukraine.

5. Інтернет-платформа «Бийся як дівчина»

(https://www.instagram.com/flg_ua/).

6. База даних жіночих організацій (http://portal.uwf.org.ua/).

7. Організація ЮрФем (доступна та якісна правова допомога в Україні)

(http://jurfem.com.ua/en/home-page-2/).

8. Організація Teenergizer – консультації за принципом «рівний-рівному»

або з психологом безкоштовно і конфіденційно

(https://teenergizer.org/consultations).

9. Урядова консультаційна лінія з питань безпеки дітей в Інтернеті: 15 45

(далі обрати «3»).

Куди потрібно звертатися за допомогою тим, хто перебуває за кордоном

1. Дитяча гаряча лінія 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, консультації українською мовою). Лінія працює в країнах: Естонія, Данія, Кіпр, Азербайджан, Іспанія, Словаччина, Словенія, Сербія, Румуні, Португалія, Польща, Молдова, Мальта, Литва, Латвія, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Болгарія, Хорватія, Албанія.

2. Національна гаряча лінія для дітей та молоді, яка працює в Україні, через соціальні мережі (конфіденційно, цілодобово). Інстаграм: childhotline_ua; телеграм: CHL116111; фейсбук: @childhotline.ukraine

3. Поліція, за єдиним номером служби екстреної допомоги: 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТЕЛЕФОНИ СЛУЖБ ДОПОМОГИ, ДО ЯКИХ ПОТРІБНО ЗВЕРТАТИСЯ У ВИПАДКАХ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА:

 З питань сексуального та інших видів  насильства можна звертатися до таких служб :

Нацполіція 102

Офіс Генерального прокурора: за телефоном 0 800 507 001

за телефоном 096 755 02 40 (Viber, WhatsApp, Telegram, Signal)

через сайт https://www.warcrimes.gov.ua/

через телеграм-боти: @stop_russian_war_bot або @war_crime_bot

електронною поштою [email protected]

Урядова гаряча лінія 15 47 де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;

На Національних гарячих лініях Громадської правозахисної організації

• «Ла Страда-Україна» можна отримати психологічну, правову, інформаційну

допомогу, а також супровід постраждалих від сексуального насильства:

• Національна гаряча лінія для дітей та молоді 0 800 500 225 (зі стаціонарного) або 116 111 (з мобільного)

• Telegram CHL116111

• Instagram childhotline_ua

• Facebook childhotline.ukraine

• Національна «гарячя лінія» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).

- до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103;

Лист Міністерства освіти і науки України від 30.05.2022  "Про запобігання та протидію домашньому насильству в умовах воєнного стану в Україні" 

КІБЕРПОЛІЦІЯ ЗАСТЕРІГАЄ ВІД  ШАХРАЇВ

Війна в Україні стала підґрунтям для поширення шахрайських схем, заснованих на вразливому емоційному стані та зловживанні   довірою громадян.
Зловмисники  здатні обдурити дітей, пенсіонерів та намагатись розчинитись у просторах інтернету, не залишивши слідів злочину.

Понад 60% українців не можуть безпечно користуватися інтернетом, часто вони потрапляють на гачки аферистів та добровільно віддають гроші. У групах ризику люди похилого віку та діти. Але шахраям вдається обдурити навіть досвідчених користувачів інтернету.

 При цьому кмітливість шахраїв виходить за рамки вже добре знайомих українцям афер, тож з’являються нові способи ошукування.
Департамент кіберполіції Національнальної  поліції України розповідає про найпоширеніші схеми шахрайств та основні правила безпеки, які допоможуть викрити аферистів.

Продаж дешевих товарів«з рук в руки»

Якщо незнайомі люди прийшли до вас і пропонують купити дешеві товари – будьте насторожі. Це можуть бути шахраї! у такий спосіб вони намагаються дізнатися, де ви зберігаєте свої заощадження, а потім непомітно для вас викрасти гроші.

Пам’ятайте: «безкоштовний сир – тільки в мишоловці».

Що робити?

1. Не пускайте незнайомців додому.

2. Залучіть до розмови сусідів або зателефонуйте родичам: це може відлякати шахраїв.

3. Якщо до вас приходили шахраї, повідомте про це поліцейським за номером 102.

«Грошова реформа»

Якщо до вас навідаються незнайомці і скажуть, що у зв’язку з проведенням грошової реформи треба замінити старі купюри на нові, знайте: це -100% шахраї. У такий спосіб вони намагаються привласнити всі ваші заощадження.

Що робити?

1. Не довіряйте незнайомцям і не пускайте їх у свою домівку.

2. Розкажіть про візит родичам.

3. Завжди радьтеся з тими, кому довіряєте.

4. Якщо до вас приходили шахраї, повідомте про це поліцейським за номером 102.

«Дзвінки від імені представників банків»

«Вашу карту заблоковано», «з вашого рахунку хочуть списати гроші», «нові правила під час воєнного стану» – зловмисники, які представляються співробітниками банку, використовують різні способи, аби отримати доступ до ваших банківських карток.
Як тільки невідомі просять надати номер картки, пін-код, кодове слово, тризначний номер на звороті картки і термін її дії або ж ввести пароль, який надійшов у CMC, знайте: це – шахраї.
Пам’ятайте: навіть в умовах війни справжні співробітники банку ніколи не запитують таку інформацію.

Що робити?

1. Покладіть слухавку.

2. Повідомте про подію поліцейським за номером 102.    

«Ваш родич у біді»

Якщо вам телефонують (часто вночі або вранці) та повідомляють, що родич потрапив у біду, і просять передати гроші – це шахрайство. Зловмисники можуть видавати себе за сина/дочку,  онука/онучку, які начебто потрапили у біду (скоїли ДТП, опинилися у поліції тощо). Шахраї  можуть представлятися лікарями або поліцейськими і пропонувати свою допомогу у вирішенні «проблеми» за винагороду, яка може становити від тисячі до десятків тисяч гривень, а інколи навіть кілька тисяч доларів  США.
Пам’ятайте: так діють шахраї!

Що робити?

1. Покладіть слухавку.

2. Перевірте, де ваш родич.

3. Повідомте про подію поліцейським за номером 102.

«Соціальні виплати під час війни»

«Під час війни ви можете отримати соціальну допомогу» найчастіше шахраї надсилають смс-повідомлення про отримання різноманітних виплат від органів влади або благодійних фондів та просять надати таку інформацію: ваші анкетні дані, номер картки, пін-код, кодове слово, тризначний номер на звороті картки і термін її дії.
Пам’ятайте: назвавши ці дані, ви надаєте шахраям доступ до вашого рахунку, тож вони можуть вкрасти всі ваші заощадження.

Що робити?

1. Покладіть слухавку.

2. Зверніться до своїх родичів або представників влади і перевірте, чи дійсно ви можете отримати такі виплати.

3. Якщо вам телефонували шахраї, повідомте про це поліцейським за номером 102.

Виграші призів (авто,побутова техніка)

«Ви виграли автомобіль або побутову техніку»- не поспішайте виконувати всі настанови незнайомців. Зазвичай у надісланому смс вказаний номер, за яким можна отримати детальну інформацію. Коли телефонуєте, вам розповідають умови, які потрібно виконати, щоб отримати «приз». Як правило, вам пропонують сплатити 1% від вартості виграного товару. Але як тільки ви це зробите, незнаймці перестають виходити на зв’язок і зникають.

Пам’ятайте: так діють шахраї!

Що робити?

1. Подумайте, чи брали ви участь у акціях чи конкурсах.

2. Не перераховуйте гроші незнайомцям.

3. Якщо вам телефонували шахраї, повідомте про це поліцейським за номером 102.

Батьки можуть ставитися до дитини як позитивно, так і негативно, це ставлення певною мірою впливає на процес розвитку дитини. Помилки виховання значною мірою пов'язані з негативним ставленням батьків до дитини. Тому вам необхідно навчитися уникати його. Далі надана інформація, яка сприятиме розумінню помилок та їх уникненню.

Порушення розвитку

Кожна людина у своєму житті робить певні помилки, ідеальних людей не буває. Допускаються вони також і в процесі виховання. Якщо вони разові, то їх наслідки легко усунути, але якщо вони повторюються знову й знову, то можуть спричинити серйозні й глибокі негативні наслідки. Відомим фахівцем, що займається класифікацією помилок у вихованні, є психолог Антоніна Гурецька, яка написала книгу «Помилки у вихованні».

Згідно з Гурецькою, ці помилки криються безпосередньо в поведінці людини, яка виховує дитину. Така поведінка спотворює взаємодію й здійснює негативний вплив на життя дитини та її розвиток. На перший погляд здається, що ці помилки поверхові й не можуть спричинити перешкод у взаєминах, але вони дійсно є причиною виникнення порушень у розвитку вихованця.

Надзвичайно важливим фактором при виникненні виховної помилки (і це важливо зрозуміти!) є незнання про її допущення, тобто відсутність наміру заподіяти дитині шкоду. Якщо батько (чи інша людина, що виконує виховну функцію) шкодить підопічному навмисно, маючи повну обізнаність про негативний вплив свого вчинку на розвиток дитини, а отже, і на всю особистість маленького вихованця, його поведінка не класифікується як помилка, а є злочином, який карається законом!

Можна виділити кілька наступних факторів, які відповідають за здійснення батьками виховних помилок:

·         особистість - зазвичай темперамент або характер людини диктує їй ту чи іншу поведінку, наприклад, люди, які впевнені в собі і мають високу самооцінку, можуть бути схильні до скоєння помилок при експонуванні себе (правильній подачі себе), що зовсім не означає, що подібну помилку допускають всі особи подібної категорії;

·         орієнтації виховання, обраний курс і поняття про виховний процес;

·         досвід минулого - багато дорослих повторюють помилки своїх батьків;

·         ситуативні чинники - наприклад, стрес або надлишок обов'язків.

Види помилок у вихованні

А. Гурецька у своїй книзі описує дев'ять помилок виховання.

Першою з них є надмірнасуворість, тобто рішуче зобов’язання виконання дитиною завдань і доручень, скурпульозність оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини й вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.

Друга помилка - це агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, клопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, що певним чином загрожує стабільності в житті.

Наступна виховна помилка - це гальмування активності, що проявляється  в перериванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне положення людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.

Четверта помилка - це байдужість. Корисна дистанція між батьком і дитиною (включаючи її справи й діяльність), що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього, вважає, що вони не потребують його уваги або емоційної участі. Такий батько може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його формою захисту.

Наступною помилкою є експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батька, його потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у взаєминах, впевнений в тому, що дитина слабка, і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.

Ще одна помилка - це потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батько показує свою безпорадність і вважає виховання чимось таким, що перевершує його сили й можливості, і, відповідно, не може впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для нього є уникання і віддалення від дитини.

Сьома помилка виховання - це заміна дитини у всіх його діях і обов'язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, що вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків по відношенню до дитини стає найбільш важливою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.

Передостанньою помилкою є ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які знаходяться в суперечності з уявним (прекрасним) образом його особистості, створеним батьком, відсутність критичного сприйняття. Батько зменшує кількість зауважень як по відношенню до дій дитини, так і до її справ і занять, і всі свої дії підпорядковує створеному ідеалу.

Остання помилка виховання - це непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у відношенні до дитини та її вчинків.

Існують помилки, наприклад, вербальна агресія або суворість, які більшість людей визнали б неприйнятними, проте є безліч неоднозначних ситуацій, в яких важко судити про те, чи було це помилкою, чи ні, чи, можливо, це було ситуативно виправдано та доцільно. Існує навіть поняття релятивності (відносності) помилки виховання: те, що одними людьми розцінюється виховною помилкою, інші вважають правильним рішенням.

Наслідки

А.Гурецька зазначає, що існують два основних види наслідків помилок виховання. Перший - це миттєві наслідки, які виникають через неправильну або зірвану взаємодію. Дитина негативно оцінює обставини та події, відчуває почуття несправедливості або образи, а потім перекладає отриманий негативний зневажливий досвід на інші ситуації виховного характеру, і навіть більше того, на життєві ситуації в цілому. Другий вид наслідків - це віддалений у часі вплив, який викликає негативні зміни в самій особистості дитини, а також може призвести до її розладів або психічних відхилень у майбутньому.

На жаль, помилки неминучі. Дуже важко виховувати дітей без помилок і сумнівів. Однак, якщо людина знає, в чому його батьківські проблеми, що саме призводить до того, що її найкращі наміри не завжди приносять позитивні результати, це вже половина успіху. Знання про помилки та їх несприятливі наслідки допоможе вам уникнути їх і виховати здорову, життєрадісну дитину.

Поговоримо про дитину, яка відмовляється йти в заклад дошкільної освіти. Оскільки сама дитина крім «ні» нічого більше виразно не зможе нам розповісти, то добиратися до кореня проблеми будуть батьки. Вони ж повинні залишити тактику «не хочеш – примусимо» і «ти створюєш нам проблеми, ти – поганий дитина». Доброзичливо, наполегливо і акуратно батьки повинні допомогти своїй дитині, використовуючи поради дитячого психолога.

 Дитина не хоче йти до закладу дошкільної освіти: коли це нормально?

Перш необхідно визначити етап, на якому виникла проблема: малюк тільки почав ходити до дошкільної установи; дитина відвідував групу тривалий час і завжди із задоволенням; він вередує вранці, а після відгукується про сад з радістю.

Якщо ваш карапуз тільки знайомиться з дитячим садком, його негативна реакція цілком закономірна. У групі інший психологічний клімат, вид спілкування, система вимог і розпорядок дня. До всього треба звикнути, не боятися і проявити свої здібності. Цей адаптаційний період дитина пройде легше, якщо раніше батьки змогли правильно організувати його дозвілля і виховання: любили, обіймали і хвалили малюка за досягнення, не звинувачували і не дорікали за промахи, навчили простим прийомам самообслуговування (їсти, одягатися, умиватися і т.п. ), познайомили з прикладною творчістю (малювання, ліплення, аплікація тощо) та допомогли правильно будувати спілкування з іншими дітьми.

Якщо ж дитина «домашня», його коло спілкування обмежено, а сама вона не впевнена в собі і своїх здібностях, то період адаптації пройде довше і принесе більше неприємностей. Відмова від відвідування дитячого садка на цьому етапі вимагає від батьків і вихователів делікатній і тривалої роботи по вдосконаленню навичок дитини, його звикання до нової обстановки, налагодженню контакту з іншими малюками.

Якщо ж діти вже досить тривалий час відвідували ЗДО і стали виявляти ознаки занепокоєння і тривоги кожен раз, коли мова заходить про необхідність відправлятися в групу, то причина криється у відносинах між ними та вихователями або дітьми. Це може бути реакція на нового керівника, який виник непорозуміння з вихователем або його помічником, недозволений конфлікт з іншою дитиною.

У третьому випадку питання може бути пов’язаний з банальним невисипанія і вирішитися простим встановленням адекватного режиму дня: дитина повинна вставати з ліжка сам на той час, коли це необхідно, і повністю відновлюватися за період відпочинку.

Як визначити причину відмови дитини йти до ЗДО?

Дитяча тривога і страх можуть позначитися негативно на його поведінці: дитина може стати дратівливою і плаксивою, замкнутим і нетовариські. Заперечення влади батьків, відмова від співробітництва, можливе часте сечовипускання і капризи не повинні дратувати батьків, а лише вказати їм на необхідність термінового пошуку і вирішення проблеми, наслідком якої є відмова від відвідування закладу дошкільної освіти.

Розглянемо кілька способів, які допоможуть визначити «корінь зла» і визначити подальший шлях дій: поговоріть з дитиною. Розкажіть, як ви в дитинстві любили дитячий сад і якого надійного друга там зустріли, поясніть малюкові, що коли ви почали ходити в дитячий сад, вам було непросто і були проблеми і т.д. Знайдіть емоційний відгук на ваші слова, нехай малюк розповість про те, що йому подобається в дитячому садку, що – немає. Поговоріть з вихователем . Розпитайте, поміркуйте разом. Якщо вам буде здаватися, що вихователь не йде на контакт або свідомо замовчує про щось, налаштуйтеся на «хвилю підтримки», піддакувати в усьому, увійдіть в довіру як однодумець і швидше за все ви почуєте від свого співрозмовника те, що вам потрібно.Поговорите з іншими батьками в групі. Можливо, їх хвилюють ті ж проблеми. Спільно легше перетворити усталений в групі порядок для створення більш комфортною для розвитку дітей середовища. Пограйте з дитиною в «дитячий сад». Підберіть потрібні ляльки, які будуть уособлювати всіх, з ким дитина зустрічається протягом дня. Почніть з тих, хто свідомо подобається малюкові, а потім вводите в гру тих, на чий рахунок сумніваєтеся. Якщо проблема пов’язана з вихователем або ким-небудь з дітей, ви зрозумієте це з позиції вашого чада: він не захоче грати, якщо ця лялька не піде, або буде вести себе з нею так, як цей реальна людина поводиться з ним. Приведіть дитини в групу свідомо останнім або із запізненням. Коли малюк починає бавитися з усіма, не закривайте за ним щільно двері, залишіться в роздягальні непоміченим, сядьте і послухайте, що відбувається там, де знаходиться ваш малюк. Гучні крики вихователя і окрики, у відповідь плач важко не розчути. Якщо немає такої можливості, підійдіть до огорожі дитсадка в період денної прогулянки і непомітно поспостерігайте. Сучасні стандарти освіти передбачають можливість для батьків організувати в дитячому садку гуртки і додаткові заняття (від малювання до англійської мови). Ввімкнетеся в цю програму і, увійшовши в колектив, проаналізуйте ситуацію, надавши заодно підтримку своєму чаду; проаналізуйте поведінку дитини. Можливо, змінилося ще щось. Якщо чадо в цілому відмовляється від батьківського впливу, то найімовірніше він «перевіряє на міцність» серйозність намірів батьків і межі дозволеного, а разом з тим особисту недоторканність і стабільність свого світу. В цьому випадку потурання бажанням «капризулі» підірве його довіру до батьків; ще трохи про примхи. Якщо раніше дитина криком і істерикою домагався від дорослих того, що йому потрібно, то не дивно, якщо дитина буде застосовувати такий же вид шантажу і щодо дитсадка, де дисципліна і вимоги, в той час як вдома «все можна». Будинки бабуся пече млинці, будить в обід і дозволяє кілька годин грати в комп’ютерні ігри? Визначте для дитини правильні заняття і оптимальний режим будинку, не піддавайтеся на шантаж і привчите чадо робити те, що корисно і цікаво; визначитеся зі своєю позицією щодо дитячого садка. Якщо самі батьки ставляться до дошкільної установи або до вихователів негативно або зі зневагою, то дитина може перейняти їхню позицію всупереч власним враженням. Всі питання та розбіжності щодо перебування малюка в групі слід вирішувати тільки у відсутності дітей, не слід обговорювати при них власні емоції і конфлікти з працівниками дитсадка.

Що робити, якщо дитина не хоче до закладу дошкільної освіти?

визначте наскільки проблема серйозна: це просто капризи або наслідок серйозного стресу. З’ясуйте причину розладу і спокійно і доброзичливо допоможіть дитині впоратися з ситуацією; відволікаючи дитини, коли збираєтеся в дитячий сад. Поговоріть про друзів в групі, про те, чим можна зайнятися в саду, попросіть показати іншим діткам нові ігри, помрійте про час, який проведете разом ввечері, коли вся сім’я буде в зборі. Подивіться разом радісний і веселий мультик. Нехай час зборів в дитячий сад буде легким, несподіваним і приємним. Якщо дитина не хоче в дитячий садок і плаче вранці, піднімайтеся з ліжка раніше, лягайте спати вчасно, нехай він прокидається вранці сам;радьтеся з вихователями , завідуючої дитячим садом, нянею з усіх питань, наполягайте на індивідуальному підході в певних питаннях, тактовно пояснюйте наскільки це важливо вашому малюкові, домагайтеся співпраці; займіть активну позицію. Залучіть батьківські збори і завідувача саду для вирішення серйозних проблем, що виникли в групі. Пам’ятайте, що працівник дитсадка, який дозволяє грубе ставлення до дітей (б’є, загрожує і т.п.) не повинен займатися з неповнолітніми і буде звільнений на підставі вимог батьків. Некомпетентний вихователь без досвіду роботи може бути переведений в іншу групу або знижений до рівня помічника вихователя. Міняти дитячий садок варто тільки в тому випадку, якщо всі активні зусилля плоду вони не дають проводите з дитиною більше часу , цікавтеся їм і самі займайтеся його розвитком. Зробіть паузу і влаштуйте канікули, можливо за цей час проблема або піде, або притупиться, і вирішити її буде вже легше;дозвольте малюкові брати в сад іграшку з дому. М’яку іграшку можуть не пустити в групу (мішок), але інша улюблена річ буде нагадувати про батьків. Підготуйте дитину заздалегідь до того, що його іграшку можуть попросити інші діти. Опрацювати тактику його дій на цей випадок. Крім того, прекрасним подарунком до дитсадка буде мультфільм, який особливо любить малюк; якщо дитина не хоче в дитячий садок через зіпсовані відносин з кимось із дітей, докладіть зусиль для того, щоб здружити малюків; раздвигайте кордону світу дитини. Найчастіше виїжджайте з дому, подорожуйте, ходите в музеї, парки розваг, в гості, в кіно і т.д. Не давайте маляті замикатися до себе і допоможіть адаптуватися в різноманітних суспільних відносинах. Це допоможе подолати страх дитини перед чужими людьми, якщо він з цієї причини не хоче йти в дитячий садок; якщо дитина проявляє і інші ознаки розладу, в тому числі фізіологічні, необхідно звернутися за допомогою до дитячого психолога (не плутати з неврологом) для надання своєчасної допомоги маленькій людині.

Що категорично не можна робити батькам, якщо дитина не хоче до ЗДО?

ігнорувати протести малюка. Дитина намагається сказати, що йому погано, але він ще маленький і робить це невміло. Батьки повинні прислухатися, уважно вивчити ситуацію і авторитетно допомогти; звинувачувати дитину в його проблемах і говорити, що якщо він не хоче до закладу дошкільної освіти, то цим створює нерозв’язні перешкоди для життя батьків. Це один з найпростіших способів переконати малюка в тому, що він поганий і розвинути в ньому букет комплексів на все життя. Дитина не винен, що ще малий і не має досвіду і знань, не може дозволити складне питання і не вміє контролювати свої емоції. Позиція батьків повинна виглядати приблизно так: малюк, ти просто чудовий, і ми дуже любимо і пишаємося тобою, часом тобі не вистачає трохи досвіду, але у тебе все вийде, якщо ти прислухаєшся до батьківським радам, будеш добрим і справедливим; відводити в садочок насильно . Намагайтеся завжди домовитися з дитиною, обговоріть всі моменти, виробіть ваше спільне рішення. Але не піддавайтеся на явні провокації, коли змушені йти на поступки під тиском дитини, влаштувати істерику, щоб досягти своєї мети. Якщо такий скандал стався на очах у інших, що не принижуйте дитину, не осмикуйте, спокійно і розмірено поясніть, як ви маєте намір вчинити і чому; скандалити в дитячому саду . Налаштувавши проти себе і дитини всіх працівників групи, яку зробите тільки гірше для власного чада. Краще делікатно і наполегливо направляти дії вихователів, ніж безпосередньо заявляти про допущені грубі помилки, переходячи в конфлікт; потай від адміністрації дитячого садка, подавати скарги до вищестоящих органів. Це слід робити тільки тоді, коли без результату вичерпаний весь ліміт «бойових дій на місці».

Крім того слід правильно визначити вік дитини, після досягнення якого він вже буде готовий йти в дитячий сад. Цей момент настає не тоді, коли мама вирішує, що їй набридло сидіти вдома, а тоді, коли малюк зацікавиться в іграх з однолітками, йому набриднуть домашні заняття і кола спілкування своєї сім’ї буде недостатньо. У кожної дитини ця межа індивідуальна і настає приблизно у віці від 2 х до 3-х років.

До цього часу батьки повинні провести серйозну роботу з підготовки до дитячого садка: навчити самостійних занять (малювання, аплікація, будівництво з конструктора і т.д.), прищепити чаду прості навички самообслуговування, навчити правилам спілкування з «чужими» дорослими, які візьмуть турботу про нього на час відсутності батьків протягом дня. Важливим є визначення лінії поведінки з іншими дітьми: дитина повинна вміти ділитися, мінятися, аргументовано пояснювати свої бажання (пояснити, що просте «я хочу» не працює і не дає результату), а також вибачатися і прощати.

Слід підтримати ініціативу дитини до самостійності, проводячи лінії подібності між роботою дорослих і заняттями в дитячому саду. За виконання завдань з підготовки малюка до відвідування дошкільного закладу, його слід хвалити і говорити, що він стає дорослішою і скоро буде готовий йти в групу. Якщо правильно організувати час підготовки до саду і вибрати хорошого вихователя, то ви не зіткнетеся з проблемою дитини, який не хоче йти до закладу дошкільної освіти.

Чи Вам доводилося бути поруч з людиною, яка постійно за все переживає? Як Ви себе тоді почували? Напружено? Скуто? Спантеличено? Можливо, хотілося піти швидше?

А діти тривожних батьків переживають це постійно. Більшість з них навіть не розуміють, що може бути якось інакше. Відтак змалечку готуються жити в світі з обмеженнями: менше довіряти своєму тілу, рідше ризикувати, гірше відчувати бажання та свою індивідуальність. Наявність тривожності у батьків збільшує ризик розвитку подібних проблем у дитини.

Якщо Ви запитаєте чому так стається, я відповім – коли бачиш розширені зіниці своєї мами та чуєш, з яким хвилюванням в голосі вона говорить про цього песика, цю високу гірку чи цього «недоброзичливого» друга, це не просто зупиняє інтерес – це п-а-р-а-л-і-з-у-є. Такі епізоди, а їх насправді трапляється сотні та тисячі у житті дитини тривожних батьків, знову та знову повідомляють, що:

• світ – небезпечний;

• людям не варто довіряти;

• ніякої спонтанності – плани понад усе!

• все повинно залишатися під контролем, інакше проблем не уникнути;

• безпечніше час проводити з сім’єю, ніж вештатися невідомо де і не відомо з ким;

• краще не пробувати, ніж потім жити з наслідками своїх помилок.

Проблема частково полягає у тому, що не всі батьки критично оцінюють рівень своєї тривоги. Принаймні частина тривожних батьків зовсім не вважають себе тривожними, натомість оцінюють свою поведінку як інстинкт самозбереження, заснований на реальних фактах. Мати, яка на дитячому майданчику застерігає дитину від високих гірок та драбинок, може бути переконана, що в такий спосіб вчить її обережності та оберігає від болючого досвіду. І вона не замислюється над тим, що оберігаючи від неприємностей, забирає у дитини можливість вчитися переживати малі страхи та невдачі (як кажуть психологи, здорову дозу фрустрації). Дідусь, який каже, що дружби не існує і люди хочуть тільки вигоди, вважає, що передає онукові чи онучці важливі уроки життя. І він не розуміє, що при цьому виховує страх стосунків з іншими людьми.

Загалом зрозуміло, що в такій системі координат ти швидко вивчаєш, що в житті потрібно ходити по дуже вузькій стежці, не видаючи зайвих звуків, тому що монстри усюди! Відтак тривожність сильно позначається на якості життя та веде за собою велику кількість обмежень та супутніх проблем з самооцінкою, заздрістю до інших, злістю, ідентичністю, стосунками, довірою…

Тривожність – звідки вона береться ?

Чи тривожні батьки – це завжди причина тривожності дитини? Ні, не завжди, але часто. При цьому досить важко розібратися, що є спадковим, а що набутим.

Якщо Ви колись спостерігали тривожну дитину, то часто біля неї є присутніми тривожні батьки, бабці та дідусі. Може скластися враження, що тривожність передається з покоління в покоління, як колір очей чи форма носа. Щоб відповісти на запитання чи тривожність успадковується, науковці проводять сімейні та близнюкові дослідження. Так от, за результатами огляду таких досліджень, гени пояснюють від 30 до 40% причин виникнення тривожних розладів. Це вважається середнім рівнем впливу генів.  

Вагомий вплив має перинатальний розвиток – стрес та надмірна тривожність матері під час вагітності, особливо на перших двох триместрах, а також її здатність утворювати прив’язаність до, під час та після народження дитини мають загалом вплив на емоційне благополуччя дитини. На це вказують як дослідження вагітних жінок та немовлят, так і численні дослідження тварин.

Розвиток тривожності також багато в чому залежить від впливів середовища, насамперед поведінки батьків. Що цікаво, ця поведінка може проявлятися (1) у реакціях батьків на різні обставини життя, і тоді дитина вивчає її через спостереження та наслідування, (2) у виховних стратегіях, і тоді дитина розвиває чи посилює тривожність внаслідок цих впливів, (3) у тому, як батьки пристосовуються до надмірних тривожних реакцій дитини, і тоді вона стає чинником, який здатен посилювати тривожність дитини та інвалідизувати її. Тобто, як бачимо, на сьогоднішній день описано принаймні три відмінних механізми, як може дитина набувати та посилювати тривожні реакції.

Отже, пояснимо детальніше (1) механізм навчання тривозі через спостереження. Коротко його ще можна назвати: діти бачать – діти переживають. Діти від народження чутливо налаштовані на реакцію батьків, і тому не дивно, якщо майбутній шкільний тест дитини викликає тривогу у батьків, то і у самої дитини він ймовірніше викличе тривогу та бажання його уникнути. Діти остерігаються повзти до «візуального обриву», якщо на обличчі батьків страх, не бавляться зі зміями та павуками, якщо це лякає батьків, не спілкуються з незнайомцями, якщо спостерігають тривожну реакцію батьків. Тривожність передається не лише через поведінку, але і у словах – тривожні матері дають тривожніші пояснення неоднозначних ситуацій і частіше пропонують уникання як спосіб їх вирішення. Так чи інакше, дитина поруч з тривожними батьками частіше за однолітків з менш тривожними батьками, отримує перебільшене відчуття ризику та загрози. Особливо сильний вплив це має на дітей з тривожним темпераментом (вродженою схильністю тривожитися).

Тривожність батьків – це не лише їхня поведінка в неоднозначних ситуаціях, але і (2) ціла система виховних стратегій дитини. Багато тривожних дорослих описують власних батьків як надмірно опікаючих та контролюючих, які майже не заохочували їхню автономію та незалежність. Також тривожні батьки частіше втручаються в справи своїх дітей  та частіше критикують. Таким чином формується стійкий уклад життя, в якому дитині багато чого не можна, її вчать бути пильною, очікувати перебільшено ймовірних неприємностей, уникати життєвих викликів та розплачуватися за власну ініціативу. Це може розвивати тривожність дитини, а також посилювати вже наявні тривожні реакції.

І тут на арені дитячо-батьківських взаємин було помічено ще одну закономірність – (3) батьки тривожних дітей схильні пристосовуватися до симптомів дитини, особливо якщо вони самі тривожні. Їхня поведінка цілком зрозуміла – зробити все, щоб допомогти дитині уникнути чи послабити дистрес, пов’язаний з симптомами тривоги. І тому батьки тривожних дітей будуть спати поруч з дитиною, якщо та боїться темноти, запевнятимуть її 1000 і 1 раз у тому, що все буде добре, якщо дитина у всьому підряд вбачає катастрофу або розмовлятимуть замість неї, якщо та боїться відкрити рота. Але, що часто залишається поза кадром батьківської уваги, і на чому наголошують дослідження – такі реакції не допомагають дитині, а навпаки інвалідизують її!

Який вихід?

Ці та інші «життєві уроки» пояснюють, чому так багато осіб, які росли у тривожних родинах з часом звертаються за психотерапією – тому що десь в глибині душі в них залишається багато інтересу до світу та бажання його дослідити. Ми намагаємося наблизитися до об’єктів свого романтичного інтересу, попри те, що все дитинство нас вчили триматися від чужинців подалі. Ми хочемо доєднатися до змагань на байдарках, попри страх потонути. Ми хочемо проживати кожен день на повну, попри завчену безпорадність та внутрішній голос: «Остерігайся! Небезпека усюди».

Але, якщо не звертатися за професійною допомогою, як ми можемо допомогти собі самі? Ось кілька порад на кожен день:

– Розділяйте великий страх на багато маленьких і долайте їх поступово. Це правда, що ми не можемо вплинути на віддалені наслідки, але ми можемо мати контроль над власними діями та вчинками тут і зараз.

– Хваліть та винагороджуйте себе навіть за найменшу відважну поведінку!

– Проговорюйте свої страхи – перед тим як реалістично оцінити страх важливо назвати – чого саме Ви боїтеся?

– Візьміть собі за правило оцінювати ймовірність тої чи іншої тривожної події. Більшість ірраціональних страхів статистично є досить рідкісними явищами. Так, літаки іноді розбиваються, але ймовірність цього складає 1 на кілька мільйонів випадків. А відтак, чи є сенс забирати в себе нові можливості?

– Вчіться відокремлювати негативний минулий досвід від активних дій тут і зараз!

– Тримайтеся на відстані (фізичній чи психологічній) від людей, які заряджають тривогою, натомість шукайте тих, хто наповнює спокоєм та позитивом.

– Але все ж, якщо страх та тривога погіршують якість вашого життя, є сенс проконсультуватися з фахівцем.

Зрештою, це залежить від Вас, чи триматися за минуле, затамувавши образу на батьків, вертаючись думками до того, а якби могло скластися життя, якщо б мене виховували по-іншому, без зайвої тривоги, чи спробувати створити для себе нові правила за межами ірраціональних страхів. Наші родичі навряд чи зміняться, а от ми самі можемо багато чого робити інакше.

Дитинство та виховання відіграють важливу роль у житті кожної людини, але вони точно повністю не визначають траєкторію всього життя. Звісно, будь-які зміни потребують часу та зусиль, але в той самий час, яка фантастична ідея – кинути виклик своєму обмеженому, негативному та песимістичному стилю мислення! Адже життя – як висока гірка, від якої так застерігала мама – можливо, ти впадеш, але також можливо, що ти з’їдеш затамувавши подих і захочеш повторити це ще раз! 

"Моя перша подорож безпечним онлайн-простором"

Діти дошкільного віку найчастіше використовують Інтернет для перегляду відео чи для онлайн-гри. Вони можуть це зробити за допомогою комп’ютерів, мобільних телефонів, планшетів, телевізорів та інших пристроїв. Звичайно, що і для дітей дошкільного віку існують свої небезпеки в Інтернеті, хоча їх і не так багато, як для старших дітей. Це пояснюється тим, що молодші діти найчастіше використовують гаджет та Інтернет у присутності когось з дорослих.

 Частим питанням є те - скільки дитині можна бути перед екраном. Педіатри не рекомендують дорослим дозволяти дітям від 2 до 5 років знаходитись понад годину в день перед екраном. Після 6 років рекомендовано дорослим налаштовувати екранний час так, щоб він не перевищував півтори години на день. Варто переконатись, що домовленості з дитиною не впливають негативно на фізичну активність або сон дитини.

 Важливо пам’ятати, що існує вплив гаджетів та Інтернету на розвиток дитини, особливо у ситуаціях, коли час перед екраном ненормований. Відомо, що діти найкраще вивчають мову, коли спілкуються з дорослими, які взаємодіють з ними. Є дослідження, які показують, що діти, які багато проводять часу перед екраном, у початковій школі гірше виконують тести на читання і можуть виявляти дефіцит уваги. Блакитне світло екранів також має вплив на організм дитини - воно пригнічує мелатонін, що впливає на сон. 

Перегляд відео чи онлайн-гра за допомогою будь-якого гаджету підтримує мозок та тіло в активному стані. Слід звернути увагу на те, що планшет чи смартфон має більший вплив, оскільки екран (блакитне світло) знаходиться ближче до обличчя дитини. Варто звернути увагу, що онлайн-ігри часом містять сцени насильства та агресії. Діти, які грають у більш жорстокі онлайн-ігри, частіше проявляють агресивну поведінку, мають агресивні думки та почуття. Якщо дитина має надмірний час онлайн, замість того, щоб провести його з друзями, то такі діти часто мають проблеми з соціальною комунікацією.Також екранний час має свої недоліки у тому, що діти дошкільного віку, помітивши інформацію, яка їх чимось зацікавила, можуть її повторювати, не розуміючи сенс. Це стосується і відео на YouTube чи реклами на телебаченні. 

Для того, щоб дитина отримала максимальну користь від досвіду використання гаджету та Інтернету, важливо говорити та навчати дитину онлайн-безпеці, оскільки від цього залежить захист дитини від ризикованого контенту та невідповідного змісту, який маленький користувач може випадково побачити. 

З віком цікавість та можливість пізнання Інтернету зростає, що збільшує кількість небезпек для дитини в онлайн-просторі. Тож необхідно починати говорити з дитиною про власну безпеку в Інтернеті з того моменту, як тільки дорослі дають телефон чи планшет. Онлайн-простір змінюється та з’являються нові ризики, а злочинці знаходять нові шляхи досягнення власних цілей, тож варто говорити з дитиною про те, як себе захистити в Інтернеті, в кожному віці. 

Поширені онлайн-ризики, з якими можуть зустрітись діти дошкільного віку (4-6 років) та ознаки, що дитина потрапила під вплив шкідливого контенту

 • удушення – ігри з задухою, утопленням або підвішуванням, поїдання неїстівних предметів; 

• використання зброї; 

• вживання небезпечних предметів і речовин, які не є продуктами харчування і можуть викликати отруєння або іншим способом завдати шкоди здоров’ю; 

• дії, які в результаті можуть призвести до обморожень, опіків чи ударів струмом;

 • нанесення собі травм або каліцтв;

 • нанесення травм або каліцтв іншим, наприклад, раптовий удар;

 • небезпеку без заподіяння фактичної фізичної шкоди – погрози зброєю або вибухівкою, інсценування дзвінка в поліцію або пограбування, інсценування викрадення;

 • розіграші, що викликають серйозні емоційні потрясіння, - інсценування смерті або самогубства, насильства, наміри батьків (опікуна) кинути дитину, психологічне насильство (образи, приниження) стосовно дитини;

 • рекламу, вживання, виготовлення наркотичних речовин;

 • позитивне ставлення до харчових розладів;

 • порнографічні матеріали.

 Згідно з дослідженням «Сексуальне насильство над дітьми та сексуальна експлуатація дітей в Інтернеті в Україні» - більшість дітей вперше побачили сексуальний контент у віці 7-13 років, хоча є опитані, що мали таку зустріч ще у дошкільному періоді. Важливо: час знайомства із сексуальними матеріалами омолоджується наряду із початком користування Інтернетом та реєстрацією у соцмережах. Шкідливим контентом вважається той, який зображає: 

 Коли дитина зустрічається з онлайн-ризиками, то змінюється її поведінка та з’являються додаткові ознаки впливу ризикованої взаємодії в Інтернеті: З опитаних: 59,8% побачили порнографічний контент неочікувано для себе, 73,6% потрапили на контент через рекламу на сайті, 51,8% побачили такий контент в соціальних мережах, а 20,7% - в онлайн-іграх. - Згода: сюди входить підписання згоди з умовами (наприклад, використання ресурсу),е про які діти не знають чи не розуміють, що це означає. Наприклад, діти випадково можуть натиснути кнопку, яка дозволяє бізнесу надсилати їм невідповідні маркетингові повідомлення або збирати дані користувачів цього пристрою. Або діти завантажують безкоштовну версію гри, яка через певний час стає платною, якщо до акаунта прив’язана банківська картка, то можуть автоматично зніматись з неї кошти. Наприклад, якщо дитина грає в онлайнігри на батьківському телефоні

 Контакт: це включає спілкування з людьми, яких діти не знають. Наприклад, дитина може скористатися додатком для спілкування та випадково зателефонувати незнайомцю (наприклад, зателефонувати комусь зі списку друзів у профілі когось з батьків). Або може грати в онлайнгру, де є можливість спілкуватись по аудіозв’язку. 

 - порушення режиму сну - нічні кошмари, які раніше не проявлялись, безсоння; - страх залишатись наодинці; - порушення харчової поведінки - відсутність апетиту; - фізіологічні зміни, наприклад, нетримання сечі; - зміна психологічного стану - дитина налякана, неспокійна, тривожна; - поява нової лексики (найчастіше, сексуалізованої чи ненормативної), яку дитина не могла почути від свого оточення. 

Важливо, щоб дитина, зустрівшись з онлайн-ризиком чи шкідливим контентом, одразу розповіла про це дорослому, якому довіряє, наприклад, батькам чи вихователю, старшому брату чи старшій сестрі. Це одне з головних правил онлайн-безпеки для дітей дошкільного віку. Тому побудова вихователями довірливих стосунків з дітьми є передумовою безпеки дітей дошкільного віку.

  .Не розповсюджувати особисті дані (адресу проживання, місце навчання, номер мобільного телефону, інформацію про батьків) в Інтернеті. 

Якщо трапилась неприємна ситуація, то варто звернутись по допомогу до дорослих, кому дитина довіряє (батьки, старший брат чи старша сестра, вихователь у садочку). 

Не зустрічатись з тими, кого ми знаємо тільки онлайн - незнайомець завжди залишається незнайомцем. 4.Не відповідати на повідомлення, які є неприємними. 

Розповісти батькам, якщо хтось надсилає чи говорить неприємні слова. 

Ні з ким не ділитись своїм паролем до гаджету чи додатку. 

Перед завантаженням нового додатку слід запитати дозволу у батьків. 

Поради:

• Перегляньте соціальний ролик щодо онлайн-безпеки дітей: https://youtu.be/e-vsl2Xr5Cw А також  інформаційне відео щодо особливостей Інтернетбезпеки дітей дошкільного віку: https://www.youtube.com/watch?v=xYgSyom-d0w&t=9s&ab_channel=DialogHub Технічні налаштування 

• На пристроях вимкнути можливість пошуку через диктування. 

• Встановити батьківський контроль на всіх гаджетах, якими користується дитина. Це можна зробити через налаштування смартфону чи браузера, а також за допомогою встановлення програми Kidslox чи Google Family Link. 

• Для безпечного користування дітьми Інтернетом рекомендовано встановити YouTube Kids - це спеціальний формат звичного ютуба, який націлений саме на онлайн безпеку дітей під час перегляду мультфільмів чи відео, а також Safe Search Kids для безпечного пошуку в Інтернеті. 

• Встановити паролі на гаджети, які будуть відомі тільки дорослим. Таким чином дитина не зможе використовувати гаджет та додатки без відома батьків. 

• Встановити ліміт часу на гаджетах чи у додатках. Вони самостійно виключаться, коли пройде встановлений час.  

 Хто може допомогти, якщо дитина потрапила у ризиковану ситуацію в Інтернеті? 

• Отримати додаткову інформацію про онлайн-ризики, шкідливий контент та як діяти в таких ситуаціях через Урядову консультаційну лінію з питань безпеки дітей в Інтернеті - 1545 (далі обрати 3) - анонімно, цілодобово, безкоштовно

 • Отримати додаткову інформацію про онлайн-ризики і як діяти в таких ситуаціях через чат-бот проєкту #stop_sexтинг у Телеграмі - @StopSextingBot 

• У налаштуваннях онлайн-ігор обмежити комунікацію незнайомців з дитиною.

 • Встановити батьківський контроль на всіх гаджетах, які є вдома: на смарттелевізорі, ігровій приставці, локальному комп’ютері.

 • Всі ці правила мають діяти серед всіх членів родини, з якими дитина проводить час.

 Поради по створенню безпечного онлайн-простору для дитини: 

• Необхідно створити та обговорити з дитиною зони, де можна вдома використовувати гаджет, а де - ні, наприклад, заборона відвідувати ванну кімнату з телефоном. Пам’ятайте, що дитина дошкільного віку може бути в Інтернеті тільки у присутності дорослих.

 • Якщо у родині є старші діти, то варто поговорити з ними про те, що вони можуть показувати брату чи сестрі в смартфоні, до чого залучати в Інтернеті, а що є забороненим.

 • Рекомендуємо не позначати геолокацію місць, де дитина навчається, відвідує додаткові заняття, а також місця вашого проживання, оскільки це може загрожувати безпеці дитини.

 • Не варто викладати фотографії дітей під час спортивних занять чи на відпочинку у купальнику чи оголеними, оскільки це може привернути увагу злочинців.

 • Дорослим необхідно пам’ятати, що як тільки матеріали опинились в Інтернеті, назавжди втрачається контроль над ними. Будь-який користувач може використати ці матеріали для своїх цілей.

 • Як тільки батьки дозволяють дитині користуватись телефоном, ноутбуком, планшетом чи комп’ютером, то важливо одразу розпочати бесіду щодо того, як довго та коли донька чи син можуть використовувати пристрій, а також пояснити основні правила Інтернет безпеки (надані вище у цьому розділі). 

• Рекомендуємо батькам створювати спільний інформаційний простір з дитиною за допомогою перегляду фільмів чи соціальних роликів, спільних онлайн-ігор чи прочитання статей на тему онлайн-безпеки. 

Допоможіть своїй дитині зняти напругу та тривогу в складний час.

Війна позначається на дітях інакше, як на дорослих. Перебування в укриттях, вимушений переїзд, втрата звичного середовища, друзів, іграшок — ці та інші фактори можуть викликати тривогу та стрес у дітей.

Ви можете допомогти своїй дитині зняти напругу з допомогою простих вправ. Рекомендації опублікували у Центрі громадського здоров’я України.

Квітка та свічка

• Це проста вправа на розслаблення, що сприяє глибокому диханню.

• Уявіть, що у вас в одній руці приємно пахне квітка, а в іншій — запалена свічка.

• Повільно зробіть вдих через ніс, й уявіть, що відчуваєте запах квітки.

• Повільно видихніть через рот, наче задуваєте свічку.

• Повторіть кілька разів.

Пір’їнка і статуя

• Ця вправа допоможе зняти м’язову напругу.

• Уявіть, що ви пір’їнка, що літає в повітрі приблизно десять секунд.

• Раптом ви завмираєте й перетворюєтеся на статую. Не рухайтеся!

• Потім повільно розслабтеся, знову перетворюючись на пір’їнку, що літає в повітрі.

• Повторіть декілька разів. Переконайтеся, що закінчите пір’їнкою в розслабленому стані.

Черепаха

• Ця вправа знімає м’язову напругу.

• Уявіть, що ви черепаха, яка йде на повільну, розслаблену прогулянку.

• Уявіть, ніби раптово почався дощ.

• Щільно згорніться калачиком під панциром десь на десять секунд.

• Уявіть, що знову вийшло сонце, тому можна вилазити з панциря та продовжити розслаблену прогулянку.

• Повторіть кілька разів. Переконайтеся, що завершуєте вправу прогулянкою, щоби ваше тіло розслабилося.

          У час, коли в країні відбуваються воєнні дії, задля збереження життя громадян – мирного населення, існує необхідність звертати особливу увагу на рекомендації щодо дій під час обстрілів.

Якщо обстріл застав вас у приміщенні:

• вирушаємо у кімнати без вікон, якщо таких у квартирі немає - тримаємося далі від вікон та будь-яких засклених предметів. У будь-якому випадку тримаємося ближче до несних стін;

• потрібно сісти на підлогу біля стіни, що нижча людина - тим менше шансів попадання в неї уламків. Вікна можна "зміцнити" диванними подушками або закрити важкими меблями з речами.

• якщо ви живете у приватному будинку й ховатиметеся у льосі, залиште на видному місці великий плакат із написом, що під час обстрілу ви перебуваєте там. Укажіть також, де саме льох розташований. Є небезпека того, що підвал при обстрілі може завалити;

• при перших ознаках обвалення встаємо у дверному отворі й руками упираємося в косяки або лягаємо поруч із столом або ліжком, прикривши голову руками;

• якщо квартира на верхніх поверхах - виходимо на сходову клітку і спускаємося на кілька поверхів, щоби доступ до вулиці був ближчим. У жодному разі ліфтом користуватися не можна;

• приготуйте заздалегідь сумку для виходу і поставте її біля дверей. У сумку треба покласти питну воду, їжу, яка не тече і не псується (снеки, батончики, деякі фрукти), ліхтарики, зарядні пристрої, документи, набір необхідних ліків, ключі від квартири та машини.

• для дітей прихопіть улюблені іграшки та книжки.

Одяг і взуття:

• вуличний одяг має також бути напоготові біля входу. На перевдягання часу немає, тому виходимо у тому, в чому були. У періоди обстрілів лягати спати вже у зручному теплому одязі, наприклад, спортивному костюмі;

• взуття має бути максимально зручним, без підборів та шнурків. Принцип: застрибнути та побігти.

Домашні улюбленці:

•  звісно, беремо з собою. Заздалегідь продумуємо, як уночі тримати їх у межах досяжності, щоб при обстрілах не витрачати час на пошуки переляканої тварини. Можна залишити улюбленця спати у своїй кімнаті або з вечора надіти нашийник чи посадити у переноску.

Якщо обстріл застав на вулиці:

• якщо обстріл почався, коли ви на вулиці, то важливо швидше лягти на землю. Спочатку при польоті снаряда чується свист (або шарудіння), потім відразу вибух;

• щойно почули вибух - падайте на землю. Знаходимо будь-яку стіну-укриття: бетонний блок, стіна. Найбільшу небезпеку при обстрілах становлять уламки, тому що нижче ви до землі - то безпечніше.

Як саме лягаємо: ниць, голова опущена, руки прикривають потилицю, дітей максимально прикрити собою. Не підіймаємо голову й не рухаємось без потреби.

Якщо ви в автомобілі:

• зупиняємось і повністю глушимо мотор, виходимо з машини й лягаємо на землю так, як описано вище, використовуючи машину як укриття. У періоди надзвичайних ситуацій музику в машині не включаємо, а вікна відкриваємо, щоби одразу почути сирену чи вибухи.

•  

Про повітряну тривогу в Україні наразі повідомляють міські державні адміністрації у своїх соцмережах.Важливо - після повітряної тривоги принаймні 10 хвилин не виходити з укриття або не продовжувати рух і залишатися у тому ж положенні, якщо ви на вулиці.

Де ховатися:

• Найбезпечніше ховатися у бомбосховищі, тому що там є вентиляція, потужне перекриття та кілька виходів, на відміну від підвалів. Також підходять для укриття метро, підземні переходи, траншеї, оглядові ями в гаражах або на СТО, але саме ті, в яких є доступ повітря;

• для укриття під час обстрілу не підходять під'їзди, багатоповерхові будинки, захаращені підвали - все це може обвалитися під час бомбардування.

• також не ховайтеся під машинами, автобусами, під стінами магазинів чи офісів. Через вибухову хвилю зверху летітиме скло. Не ховайтеся серед будь-яких контейнерів, ящиків, будматеріалів - вони можуть спалахувати.

Загальні поради:

• коли починаються сирени, намагайтеся не панікувати, насамперед при дітях;

• спілкуйтеся з сусідами та незнайомими людьми. Небезпека зближує, допомога іншим людям дає деяке відчуття контролю ситуації.

• варто знайти кілька сімей із сусіднього будинку й домовитися про взаємовиручку, щоби був запасний плацдарм, якщо щось трапиться з вашим будинком.

• створити відчуття стабільності допомагає рутина. Через "не хочу" потрібно робити те, що перебуває у зоні нашого контролю: прибирання будинку, догляд за собою, заняття з дітьми.

Обізнаність – ваша безпека!

      Психологи наголошують, що маленьким дітям важко відрізнити зображення по телевізору від реальної загрози: найбільш травматичними вважаються кадри втрати цілісності тіла та безпосередніх зіткнень. Аби вберегти дитину, варто створити відчуття безпеки й захищеності в родині та не боятися розмов про війну.

В одній зі шкіл учням молодших класів під час виховного заходу показували відео бойових дій на Донбасі. Після перегляду одна дівчинка почала сильно плакати, бо згадала батька, який повернувся з війни. Важко передбачити, як дитина реагуватиме на те чи інше зображення: навіть якщо інформація подається в обережний спосіб, вона зачіпає болючі теми, а тому може травмувати. Що вже казати про кадри безпосередніх зіткнень, які час від часу з’являються у випусках новин у «недитячий» час.

     Діти мають природну егоцентричну схильність, яка унеможливлює розуміння того, що ситуація, яка сталася десь далеко, не нашкодить їм. Діти молодшого віку можуть переживати, що події в телевізорі будуть загрозливими для життя їхніх рідних, а часом можуть і звинувачувати себе в цьому. Це відбувається тому, що дітям важко відрізнити реальність від фантазії, а зображення по телевізору — від реальної загрози. Найуразливіші до телевізійного зображення — діти до 6 років. Їхня психіка працює як фотоапарат: зображення запам’ятовується, а потім може виникати у свідомості й «довантажувати» дитину. Найтравматичнішими вважаються кадри втрати цілісності тіла та безпосередніх зіткнень. У старших дітей, імовірніше, кадри війни викличуть почуття гіперболізованої реальності, але основна небезпека в тому, що місця й люди можуть бути їм знайомі.

     Війна в телебаченні небезпечна ще й тому, що дитина ототожнює себе з людиною на екрані. Й чим більше вона це робить, тим більш емоційно заряджається. Дитина під час перегляду шукає доказів спорідненості й відмінності. Особливо проявляється в підлітків 12–16 років: «Це — героїчний період. Вік, критичний для розуміння свого місця в суспільстві. Підлітки шукають, чи є в них щось спільне з обов'язками батьків, для них важливе відчуття причетності до життя дорослих. Один зі способів їм допомогти відчувати себе комфортно — включити у процес: взяти з собою на роботу, дати дрібні доручення».

     Дослідження свідчать: спостереження за агресією на екрані призводить до того, що діти розглядають насильство як спосіб вирішення власних конфліктів, а чутливість до проявів насильства у власному оточенні в них знижується. Досить тривале споглядання агресивних картинок призводить не просто до збудженого стану, а до того, що дитина стає здатною сама діяти агресивно.

     Окрема група дітей, особливо чутливих до телевізійного зображення війни, — ті, хто перебував у зоні конфлікту або пережив травматичні події. Вони входять в одне з кіл поширення травми й наражаються на ризик повторного травмування.

     Поняття «кола травми» аналізується в дослідженні впливу подій теракту 11 вересня на різні категорії осіб. В одну з груп, на яку впливає подія, потрапляють ті, хто спостерігав за нею аудіовізуально. Дослідження травматичності зображення проводилися через 10 років після теракту. Воно показує, що в день теракту діти проводили перед екраном телевізора від двох до чотирьох годин, повнолітні — більше п’яти. Рівень тривожності та стресової симптоматики підвищувався відповідно до кількості переглянутих зображень та віку дітей. Виявилося, що діти до п’яти років не здатні сприймати доповнення події — тобто кожен наступний сюжет, який розповідав про один і той самий терористичний акт, сприймався ними як новий випадок і тотальна терористична загроза. Кожна двадцята родина визнала, що перегляд кадрів терору викликав симптоми стресу. Батьки ж, які перебували у стресі, частіше зауважували, що їхні маленькі діти також мали схожі симптоми. Найпоширенішою формою опрацювання травматичного досвіду стало спілкування батьків із дітьми. При цьому що більше діти переглядали новини, то більше годин батьки говорили з ними про те, що відбулося.

     Ще одне дослідження стосувалося теракту в Оклахома-сіті, який відбувся в квітні 1995 року. Його проводили через сім років після теракту. Дві третини опитаних школярів визнали: все, що вони переглядали упродовж семи тижнів після терористичної атаки, сприймалося ними як пов’язане між собою. В цих дітей проявилося більше симптомів посттравматичного стресового розладу, ніж у тих, хто не стежив за подіями по телевізору.

Як допомогти дитині

     Попри велику кількість досліджень, доказів того, що телевізійне зображення прямо спричиняє в дитини посттравматичний стресовий розлад, немає. Воно радше породжує певні симптоми ПТСР, є каталізатором за умови нестабільної ситуації в родині. Щоб діти не страждали від побаченого по телевізору, психологи радять вселити їм відчуття спокою й захищеності. «Ні про яке відчуття безпеки не може бути мови, якщо діти живуть у сім’ї, де є конфлікти. Почуття безпеки формується через доречність, вчасність, розуміння, що на тебе є час».

     Дитина, особливо маленька, сприймає світ через батьків, тож вона дуже чутливо реагує на емоції тата й мами, саме тому дорослим потрібно бути уважними до себе. «Якщо батьківська сім’я створює атмосферу спокою, захищеності, то в мене великий сумнів, що зображення здатні погіршити стан дитини — можливо, тимчасово. Порушення сну чи харчування, психологічні симптоми не можуть виникнути на підставі перегляду зображень. Вони є радше пусковим фактором за наявності нестабільного загрозливого стану. За умови спокійної домашньої атмосфери ці зображення будуть перероблятися і вбудовуватися у свідомість, не травмуючи її».

Італійський психоаналітик Мазаль Пас Багдаді у книзі «Вони вбили мої казки» застерігає батьків, щоби ті берегли дітей не лише від реальної небезпеки, але й від примарної: страхів та переживань. Недостатньо сказати: «Ти не маєш боятися!», важливо визнати право дитини на страх, але наголосити на тому, що батьки стануть на її захист і завжди будуть поруч. Невисловлені емоції й страхи стають підґрунтям для розвитку психологічних розладів, проблем зі сном, неконтрольованої агресії.

     Якщо дитина перебуває в першому колі ураження — коли вона чи її рідні перебували в зоні бойових дій, наслідки перегляду сцен бойових дій можуть бути різноманітні: зміна поведінки, режиму, настрою, безсоння, замикання в собі. Щоправда, не всі зміни, які відбуваються з дитиною, батьки інтерпретують правильно. Батьківський страх має великі очі. Психіка — річ індивідуальна, а тому не всі діти обов’язково будуть вражені побаченими зображеннями: «Загалом психіка досить стійка від природи, й упродовж певного часу вона відновлюється самостійно. Щоб у батьків не було сумнівів, раджу звертатися до психологів. Існують спеціальні методики виявлення посттравматичного стресового розладу в дітей».

     Але найкращий спосіб впоратися з тривогою — говорити про те, що дитину турбує, обговорювати побачене в телевізорі. Часом стається так, що батьки губляться, уникають розмов про війну, чи їм самим важко опанувати страхи й пояснити щось дитині. Психологи радять — краще не уникати питань, відповідати на них чесно, чітко, але у зрозумілій дитині формі.

іноді ми пропускаємо найважливіші моменти у вихованні, а коли вже розуміємо, що щось не так - пізно. інформації на просторах інтернет дуже багато, та не завжди є на це час. Отже, невеличкий конспект, який містить найосновніші поради для батьків.