Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Дистанційна освіта на Класній оцінці
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія












Психологічна служба ЗДО

 

Практичний психолог Щербяк Ірина Анатоліївна

   Освіта: ОНУ ім. І.І.Мечникова ,  практичний психолог

 

   Кредо: "Для людини сім'я - головний і основний компонент середовища, в якому він живе першу чверть свого життя і який він намагається побудувати всю решту життя"

Е.Г. Ейдеміллер

ШАНОВНІ ПЕДАГОГИ, СПІВРОБІТНИКИ ЗДО, БАТЬКИ!

Для вас працює кабінет психолога.

В НЬОМУ ВИ МОЖЕТЕ ОТРИМАТИ  ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ З ПИТАНЬ:

ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН

ВЗАЄМОВІДНОСИН З КОЛЕГАМИ ПО РОБОТІ

СІМЕЙНИХ ВЗАЄМИН

Графік консультацій практичного психолога

пн. 8:00 - 9:00

пт. 15:30 - 17:00

     ШАНОВНІ БАТЬКИ!!! 

З метою підвищення рівня профілактичної та просвітницької роботи закладів дошкільної освіти з усіма учасниками навчально-виховного процесу у напрямі охорони дитинства, захисту прав дітей, попередження насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми та інших негативних явищ в дитячому та учнівському середовищі надаємо Вам контактні телефони установ та організацій Київського району, а також офіційні телефони довіри організацій, які надають кваліфіковану допомогу щодо захисту прав дітей, до яких можуть звернутися батьки та особи, що їх замінюють, для вирішення питань, які не входять в компетенцію  закладу дошкільної освіти та Управління освіти.

 

 

 

 

Для вирішення питань, що стосуються збереження життя та здоров’я, а також прав та інтересів дитини в межах закладу дошкільної освіти можна звертатися до громадського інспектора з охорони прав дитинства           Щербяк І.А.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Графік прийому: Понеділок, середа, четвер, п’ятниця 8.30-17.00.                                                                                       

 

 

Навіщо в закладі дошкільної освіти психолог?

 

 

 Основні напрямки в роботі:

    • Психодіагностична робота з дітьми та педагогами.
    • Консультаційна робота групова та індивідуальна з педагогами та батьками.
    •  Корекційно-відновлювальна та розвивальна робота з дітьми.
    • Психологічна просвіта всіх учасників навчально – виховного процесу.
    • Навчальна діяльність психолога.

 

Основні завдання психологічної служби в закладі дошкільної освіти:

Метою роботи психологічної служби в ЗДО є формування психічно здорової особистості

Пріоритетним завданням практичного психолога в закладі є допомога у спрямуванні діяльності педагогічного колективу для створення умов, які сприятимуть охороні фізичного і психічного здоров’ я дітей та співробітників забезпеченню їхнього емоційного благополуччя та ефективному розвитку здібностей кожної особистості.

Враховуючи основні річні завдання ЗДО на навчальний рік, завдання психологічної служби постають такі:

- Проведення адаптації дошкільника в дошкільному навчальному закладі;

- вивчення індивідуальних особливостей дітей, доведення одержаної інформації до відома педагогів та батьків;

- розвиток пізнавальних процесів та здібностей відповідно до вікових можливостей дітей, активізація творчої уяви та зв’язного мовлення;

- надання психологічної допомоги дітям з проблемами в емоційному розвитку та в розвитку пізнавальних процесів;

- психолого-педагогічна робота щодо розвитку творчості дітей;

- проведення психолого –педагогічної роботи з дітьми пільгового контингенту;

 - проведення психолого –педагогічної роботи з дітьми обдарованими;

- дослідження тривожності серед дітей старшого дошкільного віку;

- співробітництво з батьками, педагогами, розширювання психолого-педагогічних знань батьків;

- дослідження сфери сімейних стосунків, міжособистісних стосунків;

- визначення мікроклімату в дитячому закладі, відношення педагогів до дітей та взаємовідносини в колективі;

- вивчення та впровадження Базової Програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»;

- визначення психологічної готовності до шкільного навчання дітей старших груп

( мотиваційна, розумова, емоційно-вольова та соціальна готовність).

 

Основні цілі психологічної служби в  закладі  дошкільної освіти:

- Робота зі створення умов з розвитку та оптимізації емоційного світу дітей та виховання гуманних та естетичних почуттів, моральних якостей засобами художніх творів, театралізацій казок, сюжетно-рольової гри;

- поглиблення роботи з розвитку адекватної та підвищеної самооцінки дитини;

- сприяння вільному розкриттю здібностей кожної дитини;

-  націлювання батьків і дітей на здоровий спосіб життя;

- здійснювати якісний підхід до виховання у дошкільників працьовитості, позитивного ставлення до праці як необхідної умови становлення громадянської позиції особистості;

- формування психологічної готовності дітей до навчання в школі.

 

Шановні батьки, до вашої уваги представлена така інформація:

 

Які бувають найпоширеніші помилки при зверненні до психолога ЗДО?

 

 Психолог в освітній установі в першу чергу займається проблемами, пов'язаними з навчанням: мислення,пам'яттю, увагою. Дослідження особистості, характеру проводиться тільки у світі впливу даних особливостей дитини на процес навчання і спілкування з однолітками і педагогами. Батьки часто не можуть чітко сформувати проблему. Психолог - не подружка, з якою можна довго розмовляти про своїх справжніх і недовірливих побоюваннях. До лікаря ми звертаємося з цілком конкретною проблемою: болить горло, висока температура. І психолог чекає чіткого формулювання: не може вивчити вірш, неуважна, лінується, плаксій. Дуже важко буває працювати з батьками, які занадто багато чого хочуть від дитини. Тут варто пояснити батькам, що дитина не завжди може повторить їх шлях, їх здібності, що ніяких психічних відхилень у дитини немає, просто він - інший!Батьки, діти яких проходять психологічне тестування, часто хвилюються, що результати стануть відомі іншим батькам. Одна з етичних професійних норм психологів, одна з їх заповідей - це конфіденційність. Ніяких імен. Вся інформація за результатами психологічного тестування дитини передається батькам в усній формі при індивідуальній бесіді.

 

 

ВІД ТРЬОХ ДО СЕМИ.  ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОШКІЛЬНИКІВ

 

        Кожного педагога, безперечно, хвилює питання, наскільки результативною є його робота. Утім, чи всі замислювалися над тим, що критерії цієї результативності можуть бути не лише педагогічними, а й психологічними.

Основним психологічним чинником ефективності виховної роботи є готовність дитини до переходу на наступний етап психічного розвитку, або, інакше кажучи; - «завершеність», «сформованість» вікової характеристики. Відтак, педагоги, практикуючі психологи мають добре орієнтуватись у вікових психічних особливостях дошкільників. Маючи перед собою, цілісну психологічну картину «від трьох до семи», можна успішно враховувати у виховній роботі «зони найближчого розвитку».

 

ТРЕТІЙ РІК ЖИТТЯ

Психічні новоутворення цього віку сконцентровані навколо «Я» дитини. їх сутність — у психологічному відокремленні «Я» дитини од дорослих, завдяки усвідомленню нею власних, нехай мінімальних, досягнень. Не вміючи адекватно оцінити свої можливості, малюк прагне самостійності, вважає себе дорослим, а тому негативно реагує на надмірне піклування з боку дорослих. і На третьому році життя вдосконалюються сенсорні можливості дитини: інтенсивно розвиваються зорова, слухова, тактильна чутливість, координуються рухи рук та очей. До кінця року діти непогано орієнтуються у найближчому просторі (кімнаті, дворі, майданчику дитячого садка), розрізняють напрямки вперед-назад, угору-вниз. Утім, ще припускаються помилок у часових позначеннях «сьогодні», «учора», «завтра».

Увага ще недостатньо стійка, зате збільшується кількість об'єктів, які привертають увагу дітей, а. також час, протягом якого діти утримують її. Так, предметом уваги малюків стають дорослі, діти, мовлення, музика, співи. Наприкінці року слово вихователя може привертати увагу дітей 10—12 хвилин, що сприяє проведенню нетривалих занять.

Третій рік життя — період розквіту мовлення дитини. Малюк розуміє зміст не лише окремих слів та висловів щодо конкретних подій його життя, а й невеличких оповідань, казок, віршів, тобто того, що знаходиться за межами сприймання. До кінця року активне мовлення нагадує вже мовлення дошкільника: діти вживають складні речення, прийменники, сполучники. З'являється неабиякий інтерес до мовлення інших людей. Цікаво, що малюки починають помічати певні помилки у мовленні оточуючих та емоційно виправляти їх. Мовні досягнення сприяють прогресивним зрушенням в усіх психічних процесах.

Інтелектуальний розвиток дитини сягає якісно нового рівня. Спостерігається висока здатність до спостереження, порівняння: діти не лише помічають нові предмети, а й швидко розрізняють їх за певними ознаками. Характерною особливістю розвитку інтелекту в цьому віці є висока допитливість, яка виявляється у постійних «Що це?», «Коли?», «Чому?», «Навіщо?». З'являються перші узагальнення (чашка — це не лише та, з якої я п'ю, а й інша теж), абстрактні поняття (добре, погано).

У цей період краще розвинена образна пам'ять, тому діти легше запам'ятовують емоційно поданий та ілюстративно-абарвлений матеріал. Змістовнішим стає емоційне життя дітей: під впливом дорослих з'являються емоції радості, здивування, смутку, спостерігається емоційно забарвлене ставлення до інших осіб (симпатія, антипатія, ознаки співчуття). У деяких дітей можна побачити емоційні вияви щодо естетичних об'єктів.

Прогресивні зрушення відбуваються у вольовій сфері: діти поступово навчаються контролювати свої дії, долати доступні перешкоди, виконувати деякі нескладні доручення дорослих. Утім, дитині третього року життя легше виконати інструкцію дорослого, ніж утриматися від бажаної дії.

 Діти постійно запитують дорослого, очікуючи на схвалення: «Чи добре я стрибав?», «Я' правильно вимовляю?» тощо. При цьому виявляється своєрідна закономірність: з яких приводів діти очікують оцінювань, з таких самих приводів згодом вони починають оцінювати дорослих.

До кінця року значно зростає інтерес до особистості дорослих, їхньої діяльності, подій життя, внутрішнього світу. Це виявляється у запитаннях; «А де ти живеш?», «А тобі подобаються квіточки?», «Чи ти вмієш малювати?», «Тобі хотілося б піти до річки?». Діти виявляють ініціативу до спільної з дорослим гри чи інших видів діяльності (малювання, конструювання тощо), активніше вживають займеш пік «ми».

На третьому році життя формується потреба у спілкування з однолітками, змінюється ставлення до них: зникають неспецифічні дії, які були характерними для попередніх етапів (смикання, кусання тощо); одноліток уже сприймається не як об'єкт, а як суб'єкт, тобто така сама дитина. Виникає інтерес до дій інших дітей, потреба спостерігати їхню гру, інші види діяльності. З'являється принципово нова форма спілкування — емоційно забарвлені ігрові дії, за допомогою яких дитина демонструє одноліткові свої вміння та запрошує до спільних дій.

Піднесення спілкування з дорослими й однолітками на новий якісний рівень є суттєвим кроком у загальному психічному розвиткові дитини на третьому році життя.

 

ЧЕТВЕРТИЙ РІК ЖИТТЯ

На цьому віковому етапі значних прогресивних змін зазнають психічні процеси, діяльність дитини, які набувають більш цілеспрямованого характеру.

Відчуття та сприймання. Підвищується здатність аналізаторів до диференціації (розрізнення) властивостей предметів і явищ. Особливо це стосується зорових відчуттів, зокрема диференціації яскравості, насиченості кольорів, їх відтінків, які стають дедалі точнішими. Так, діти правильно відрізняють і називають основні спектральні кольори, але ще помиляються в розрізненні їх відтінків. Характерним для цього віку є випадки неадекватного вибору кольору для зафарбовування контурних предметів, які намальовані самою дитиною або запропоновані дорослим. Так, яблуко на малюнку малюка може бути синім. Чому? Бо виявляється для нього синій колір — найулюбленіший. Утім, у дитини може бути її недостатньо розвинена здатність відтворювати в пам'яті образ предмета.

Пам'ять. Оскільки у цьому віці недостатньо розвинена довільність усіх психічних процесів, у пам'яті дитини переважають мимовільні запам'ятовування та згадування. При цьому переважає наочно-образна та рухова пам'ять. Щодо обсягу пам'яті — дитина, як правило, здатна запам'ятовувати 2 слова із 10 запропонованих, а також не більше 4-х предметів або їх відображень з 10—15, що пред'являлись.

Серед психологів поширений вислів: «Пам'ять дитини — це її почуття та інтереси». Тобто найлегше дітям, особливо молодшого дошкільного віку, запам'ятовується те, що справило на них емоційне враження, викликало здивування, замилування, захоплення. Отже, на процес запам'ятовування в цьому віці позитивно впливають новизна, емоційна забарвленість матеріалу, яскравість образів, із якими ознайомлюють дітей.

Мовлення. Найхарактернішою особливістю розвитку мовлення} цьому віці є особливий інтерес де мови, значення слів, граматичних форм, який виявляється в запитаннях: «Що означає слово..?», «А як правильно сказати..?» тощо. Діти дуже люблять ігри на підбір епітетів. Спостерігається швидкий темп зростання обсягу активного словника за рахунок не лише іменників та дієслів, а й інших частин мови.

Мислення. Словесне мислення розвинене ще недостатньо. Переважає мислення дієве, тобто вирішення певного завдання відбувається безпосередньо у процесі діяльності. Спостерігаються розбіжності між тим, як дитина ставить перед собою завдання та процесом її реалізації. Так, наприклад, дитина замислила намалювати квітку. Утім, під час роботи на папері з'являються трава, будинок, сонечко та інші деталі.

Увага. Значно збільшується обсяг мимовільної уваги, підвищуєтеся її стійкість, тобто час, протягом якого дитина може утримувати увагу на певному предметі або дії. Та якщо дитина на четвертому році життя може гратися до 50 хвилин, то розглядати малюнок або картину вона здатна не більше як 8—10 секунд.

Діяльність. Дії дітей набувають певної цілеспрямованості. Інтенсивно розвивається здатність до сюжетно-рольової гри, утім, дії партнерів ще недостатньо узгоджуються, сюжет нестійкий та легко змінюється впродовж однієї гри, до того ж сюжетні дії ще одноманітні. Незважаючи на те, що ігрові образи ще нечіткі (в одній особі може втілюватись образ літака та пілота тощо), уже спостерігається обмеження дій дитини рольовими обов'язками.

Уява має переважно мимовільний характер. Образи уяви нестійкі; упродовж гри, малювання діти часто змінюють задум. Відмінною рисою уяви дітей цього віку є надзвичайна яскравість: вони легко перевтілюються в героїв казок, вистав і навіть власних малюнків. Сюжети для читання та оповідань слід підбирати дуже обережно, позаяк діти схильні до сильних переживань.

Спілкування. Дорослий уже не є для дитини лише джерелом піклування, а стає партнером зі спільної діяльності (ігрової, пізнавальної тощо). Дорослий стає для дитини старшим товаришем, якому можна розповісти про свої турботи, радощі, інтерес до внутрішнього світу та життєдіяльності дорослих.

Посилюється потреба у спілкуванні з однолітками. Діти стають чутливішими до проблем та емоційного стану однолітків. Утім, дитина цього віку ще вирізняється слабкістю нервової системи, тому навіть невелика кількість дітей може перевтомити малюка. Він часом прагне пограти наодинці, і цьому не слід перешкоджати.

У цей період суттєво зростає здатність дитини до самостійних дій (удосконалюються навички самообслуговування, розширюється спектр ігрових дій, рухів). Фігура дорослої людини не втрачає для маляти провідного значення. Змінюються лише потреби у спілкуванні з дорослим: етап спільного виконання дій поступово завершується. Натомість дорослий стає джерелом задоволення дедалі зростаючої пізнавальної активності дитини.

 

П'ЯТИЙ РІК ЖИТТЯ

Відчуття та сприймання. Якщо на попередніх етапах психічного розвитку помітно вдосконалювалася діяльність окремих органів чуття, то на 5-му році життя дитини можна помітити значну узгодженість у їх функціонуванні між собою та другою сигнальною системою. Отже, відбувається інтенсивний розвиток сприймання: дитина вже реагує не лише на окремі властивості предметів (колір, форма тощо), а й починає орієнтуватись у їх сутності (внутрішня будова, призначення, способи застосування тощо).

Необхідно пам'ятати, що органи чуття дитини цього віку, особливо слуху та зору, мають підвищену чутливість до відповідних подразників, тому потребують чуйного ставлення з боку дорослих. Слід пам'ятати про неабияку шкідливість для здоров'я дітей надмірно голосних звуків (особливо під час сну, відпочинку, прогулянок на природу), а також недостатнього освітлення у процесі регламентованих видів діяльності.

Мова. На 5-му році життя мовна діяльність посідає чи не найперше місце у, загальній активності дитини. Суттєво розши­рюється словниковий запас, зокрема збільшується кількість слів-понять, дієслів, прикметників, що позначають особливості життєдіяльності людини; її дії, стани, переживання.

Характерною особливістю мовлення цього віку є чутливість до вимови, постійне прагнення справлятись у мовній діяльності. Діти висловлюють прохання пояснити, чому треба казати саме так, як правильно вимовляти слова, як можна те саме сказати по-іншому. Засвоївши певні правила мовлення, вони ретельно стежать за вимовою оточуючих, емоційно виправляють, почувши мовні помилки. Таке своєрідне самовправляння не слід обмежувати. У разі потреби — скоригувати форму зауважень, які робить дитина.

Спілкування з однолітками та гра. У цей віковий період діти починають усвідомлювати своє місце та роль у групі однолітків. Можна спостерігати певні ознаки появи лідерства. Формується вибіркове ставлення до партнерів зі спілкування.

Основним засобом спілкування з однолітком стає мова. Завдяки розвитку мовлення, довільності пізнавальних психічних процесів стає можливою поява розгорнутих спільних рольових дій, урізноманітнення сюжетів. Та сама рольова гра може тривати протягом кількох днів з різними варіаціями сюжетних ліній.

Утім, унаслідок стомлюваності психічних процесів та нервової системи, діти в цьому віці подеколи прагнуть до усамітнення, якому не варто заважати.

Спілкування з дорослими має певну специфіку. Якщо у стосунках із близькими та добре знайомими людьми діти, як правило, виявляють упевненість, довірливість, спокій, зацікавленість у контактах, то у присутності сторонніх — сором'язливість, неспокій, утім, поряд із цим демонструють, інтерес до незнайомця, бажання поспілкуватися з ним.

Ще одна особливість цього віку — діти дуже чутливі до настрою, емоційного стану дорослих, його мовлення, рухів. З одного боку, це потребує бережливого ставлення до дитини, з іншого — урахування того, що саме ця особливість зумовлює наслідування дітьми поведінки, дій дорослою, його ставлення до довкілля.

 

ШОСТИЙ РІК ЖИТТЯ

Однією з основних особливостей психіки дитини 6-го року життя є значне вдосконалення мимовільних та довільних гальмівних процесів. Це позитивно відображається на подальшому розвитку тих видів діяльності, які потребують обмеженості у збудженні нервової системи (навчальна, трудова тощо), а відтак стає можливим процес активної підготовки дитини до школи.

Суттєвим психічним новоутворенням цього вікового періоду можна вважати помітне зростання довільності дій та поведінки, відповідно до поставленої дитиною (або дорослим) мети. Ця здатність спричинює нове ставлення дитини до себе самої, своїх умінь, можливостей: самооцінювання набуває адекватнішого характеру. Значення такого новоутворення важко переоцінити в той період, коли суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку дитини: через рік вона вже має стати школярем.

Зазначені прогресивні зміни у психіці складають потужне психічне підґрунтя для подальшого формування образу «Я»: змінюється характер очікувань, підвищується рівень домагань, стає адекватнішим самооцінювання.

Нове ставлення дитини до себе зумовлює вдосконалення довільності дій та поведінки, критичності в оцінюванні власних можливостей, і як наслідок — усвідомлення особистісних якостей, властивостей.

Психічні процеси. Пам'ять, увага, сприймання, уява, мислення набувають стійкого, довільного та цілеспрямованого характеру. Значно збільшується обсяг пам'яті. На новий ступінь розвитку підноситься мислення. Воно відокремлюється од сприймання, стає самостійним процесом. Збагачується зміст уявлень, які набувають вигляду узагальнень. Наочно-образне мислення дедалі поступається місцем словесно-логічному.

Спілкування. Помітні зрушення відбуваються у розвитку взаємин дитини з дорослими й однолітками. Провідним новоутворенням комунікативної діяльності у цей період є здатність до рефлексії (тобто орієнтація у взаєминах на погляди, думки, почуття інших людей, оцінювання себе, власних дій та вчинків з позиції партнерів зі спілкування). Це сприяє не лише розвитку комунікативних умінь, а й позитивних рис особистості таких, як емпатійність, альтруїзм тощо.

 

СЬОМИЙ РІК ЖИТТЯ

Суттєві зміни у психіці дитини свідчать про те, що цей період — переломний у житті дитини: закінчується період дошкільного дитинства. 

Психічні процеси. Вольова регуляція — найбільше психічне досягнення цього віку. Цілеспрямованими, стійкішими стають відчуття та сприймання. При цьому значно підвищується здатність аналізаторів до розрізнення найрізноманітніших властивостей предметів — лише кольорів та їх відтінків дитина здатна диференціювати понад 10.

Пам'ять ще не втратила мимовільного характеру, утім, діти 7-го року життя активно опановують прийоми довільного запам'ятовування. Набувають інтенсивного розвитку всі види пам'яті, зокрема, образна і словесно-логічна. Довільне цільове запам'ятовування стає сталою віковою характеристикою.

Значні зміни відбуваються в розвитку мовлення та мислення, яке функціонує як процес активного пізнання довкілля. Словник збагачується від 3000 до 7000 слів; розширюється діапазон вживання різних частин мови, удосконалюється фонетика.

Зменшується імпульсивність емоційних виявів. Емоції стають «розумними», тобто усвідомлюваними та керованими..

Уява дитини 7-го року життя не лише репродуктивна, а й творча. Вона застосується в різних видах дитячої діяльності — художній, навчальній, ігровій, мовній.

Спілкування. Розвиток взаємин із дорослими та однолітками піднімається на якісно новий щабель. Новоутворенням цього віку є антиципація, тобто здатність передбачити можливі дії, учинки та оцінювання з боку довколишніх. Це додає спілкуванню більш усвідомлюваного та довільного характеру.

Прогресивні психічні зрушення та новоутворення, які притаманні дітям на кожному етапі їхнього розвитку, є характерними потенційними віковими особливостями. Утім, чи реалізуються вони своєчасно — залежить від педагогів, психологів, батьків.

 

Гіперактивна дитина: причини і симптоми гіперактивності, поради батькам

 

Поняття гіперактивності

Ще в шістдесятих роках минулого століття лікарі визначали надмірну рухову активність як патологічний стан, викликаний мінімальними розладами функцій головного мозку. У вісімдесятих роках гіперактивність почали відносити до розряду самостійних захворювань.

На даний момент поняття гіперактивність трактується як стан, в якому збудливість і активність людини значно перевищують норму. Якщо ж подібна поведінка стає проблемою для оточуючих, надмірну активність відносять до розряду психічних розладів.

У випадку, якщо явище супроводжується порушенням уваги, захворювання називають СДУГ – «синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю».

Хто схильний до прояву гіперактивності?

Найчастіше цей стан спостерігається у дітей або підлітків, оскільки воно викликано емоціями. При цьому хлопчики страждають гіперактивністю у 4-5 разів частіше, ніж дівчатка. Це пояснюється тим, що хлопці з'являються на світ більш великими і у них дозріває пізніше головний мозок, що створює передумови для отримання родових або внутрішньоутробних травм.

Симптоми, як правило, починають виявлятися у віці двох-трьох років. Однак середній вік дитини, коли батьки приймають рішення звернутися до лікаря, становить 8-10 років. Причина цього криється в тому, що якщо на перших роках життя від дитини не вимагають відповідальності та гіперактивність легко сплутати з дитячої 

активністю і неуважністю, то в віці десяти років робота по дому і навчання вже вимагають від дитини зосередженості і самостійності.

Активність і гіперактивність дітей – в чому різниця?

Надто слухняні і спокійні малюки лякають – відразу з'являються думки на кшталт «Здається, щось з ним не так». Однак і надмірна активність, коли дитина стрибає двадцять чотири години на добу, не є нормальною. То де межа між нормою і відвертим «перебором»?

Тест на гіперактивність – щось на зразок гри «Знайди п'ять відмінностей». Наприклад, активний дитина більшу частину дня не сидить на місці, а воліє активні заняття пасивним, однак при необхідності може почитати з мамою книгу або приділити годину-півтора складання пазлів. Гіперактивний дитина на таке не здатний – він знаходиться в постійному русі, навіть якщо втомився від цього, а остаточно вибившись із сил, починає істереть і плакати.

Активний малюк задає безліч питань з допитливості, а гіперактивний – просто тому, що не може по-іншому, він багато говорить і запитує, не вислуховуючи при цьому відповідей. Активіст спокійно ставиться до заборон і не проявляє агресії, а гіперактивний дитина сприймає все «в багнети».

Причини прояву дитячої гіперактивності

На даний момент існує безліч теорій про те, що могло б спровокувати прояв у дитини гіперактивності або синдрому ДВГ, проте не можна сказати, що картина до кінця очевидна. До цих пір проводяться дослідження і фахівці працюють над вирішенням цієї проблеми. Тим не менш, багато факторів можна назвати і на сьогоднішній день.

Причинами прояву гіперактивності у дітей можуть бути наступні фактори:

·         Спадковість. За даними фахівців, близько 57% батьків, чиї діти схильні до підвищеної активності, в дитинстві скаржилися на ті ж симптоми. Правда, іноді в таких сім'ях спостерігаються й інші проблеми, наприклад, наявність асоціальних психопатій, афективних розладів або серйозних алергічних захворювань (бронхіальна астма, екзема), вживання алкоголю, куріння.

·         Внутрішньоутробна гіпоксія. Кисневе голодування плоду призводить до органічних уражень головного мозку.

·         Травми під час вагітності. Причому не тільки фізичні, але і психологічні.

·         Передчасні або важкі пологи.

·         Родові травми.

·         Серйозні інфекції або травми на перших роках життя, хронічні захворювання.

·         Неправильне або погане харчування, свинцеве отруєння, дефіцит поживних елементів.

Основними симптомами гіперактивності є:

·         Часті підйоми з місця.

·         Різкі підйоми з місця, після чого – швидкий біг.

·         Дитина веде себе, як ніби «заведений».

·         При хвилюванні дитина совається на стільці або вчиняє інші безцільні і інтенсивні рухи руками або ногами.

·         Нездатність участі в мирному і спокійному дозвіллі.

·         Нездатність почекати своєї черги в грі, під час занять і т. д.

·         Втручання в розмови або діяльність інших людей.

·         Спроби дати відповідь на питання, перш ніж він був сформульований до кінця.

·         Вигуки або інші галасливі витівки на занятті, заході і т. д.

Симптоми порушення уваги

Оскільки часто надмірна активність у дітей поєднується з дефіцитом уваги, необхідно вміти ідентифікувати і його:

·         Зниження виборчого уваги, недбалі помилки.

·         Нездатність протягом тривалого часу зосереджуватися на тому чи іншому предметі, а також його деталях.

·         Дитини легко відвернути навіть незначним стороннім шумом.

·         Незібраність при виконанні завдання, нездатність довести справу до кінця.

·         Труднощі з організацією власної діяльності.

·         Відчуття, ніби дитина не слухає, коли до нього звертаються.

·         Дитина намагається уникати вирішення завдань, які вимагають тривалого розумового напруження.

·         Підвищена забудькуватість.

·         Постійні втрати речей.

Для діагностики дефіциту уваги гіперактивності необхідно прояв шести з описаних вище дев'яти симптомів. Якщо у дитини спостерігаються ознаки з обох категорій, швидше за все, дитина зіткнувся з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). У будь-якому випадку, запідозривши у дитини якісь порушення, батькам слід якомога швидше звернутися до лікаря.

Поради батькам гіперактивної дитини

Якщо у дитини спостерігаються які-небудь з вищеописаних симптомів і лікар підтвердив побоювання батьків, звичайно ж, лікуванням буде займатися фахівець. Проте є речі, які можуть і зобов'язані робити для дитини її батьки.

Отже, кілька порад мамам і татам про те, як спілкуватися з гіперактивною дитиною:

·         Порада перша – «правильна» формулювання заборон. Гіперактивні малюки в більшості своїй болісно реагує на заборони, тому батькам, щоб не провокувати агресію, слід уникати заперечень і слова «ні». Наприклад, замість «Не бігай по траві!» набагато краще сказати: «Вийди, будь ласка, на доріжку!».

·         Порада друга – спокій і ще раз спокій. При виникненні конфліктних ситуацій слід зберігати спокій, так як в іншому випадку це лише посилить хворобливу активність і навіть спровокує агресію малюка.

·         Порада третя – послідовність. Так як головною відмінною рисою гіперактивних малюків є неуважність, не рекомендується давати їм кілька доручень під ряд. Приміром, почувши від мами «Переодягнися, вимий руки та приходь вечеряти», дитина швидше за все зовсім відволікається на щось інше і не виконає жодного завдання.

·         Порада четверта – направити надлишкову енергію в потрібне русло. Гіперактивній дитині корисно буде мати хобі. Вибираючи його, в першу чергу слід орієнтувати на інтереси дитини.

·         Порада п'ята – чітка постановка завдань. Оскільки діти з синдромом ДВГ відрізняються відсутністю концентрації уваги і слабким логічним мисленням, завдання їм необхідно формулювати як можна більш просто і чітко. Слід говорити короткими реченнями без зайвих смислових навантажень.

·         Порада п'ята – дотримання розпорядку дня. Це – основа успішного виховання дитини з СДУГ. Виконання одних і тих же дій в призначений час буде дисциплінувати малюка, а здоровий сон допоможе стати спокійніше.

Яка б схема виховання не була обрана і до яких би порад не прислухалися батьки, головне у вихованні гіперактивного дитини – це позитивна модель спілкування. Хваліть малюка, якщо він був молодцем, не ігноруйте навіть незначних успіхів і вже тим більше не лайте його з приводу і без. Так виховання буде не тільки ефективним, але і приємним!

 

Особливості адаптації дітей до умов закладу дошкільної освіти

 

    Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

    Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

    Залежно від того, на якому рівні відбувається адаптація організ­му, існують декілька класифікацій цього процесу. В межах висвітлення проблеми адаптації дитини до умов дошкільного закладу слід зу­пинитися на дослідженнях, автори яких доводять існування таких ви­дів адаптації як фізіологічна та соціальна.

    Розглянемо більш докладно тлумачення цих термінів. Фізіологіч­на адаптація – реакція функціональних систем організму, яка найбільш повно відповідає потребам певної ситуації.

Під соціальною адаптацією розуміють постійний процес актив­ного пристосування індивіда до умов соціального становища, а також результати цього процесу .

    Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою, яка хвилює лікарів, психологів, педагогів.

    Які ж особливості формування здатності до адаптації у малюка?

Слід зазначити, що народження дитини – це один з найяскраві­ших прикладів фізіологічної адаптації. Отже, системи дихання, кро­вообігу, травлення на момент народження повинні мати відповідний рівень готовності всіх адаптаційних механізмів. Дослідження дово­дять, що здоровий малюк має цей рівень готовності й достатньо швидко пристосовується до існування в нових для нього умовах. Звичайно, впродовж наступних років відбувається вдосконалення адаптаційних механізмів, формуються передумови соціальної адаптації.

Які ж фактори можуть негативно вплинути на формування адаптаційних механізмів дитячого організму? Результати спостережень за­свідчують, що, насамперед, це такі антенатальні фактори, як токсико­зи І, П половини вагітності, гострі інфекційні захворювання, загост­рення хронічних захворювань, прийом ліків, стресові ситуації, шкід­лива робота, вживання алкоголю, паління. Серед інтранатальних фак­торів ризику медики визначають наявність асфіксій у дитини, полого­ві травми, хірургічне втручання, несумісність за резус-фактором між матір'ю та дитиною тощо.

     Неабияке значення для формування адаптаційних механізмів ди­тини має і  постнатальний період. Саме тому такі фактори, як велика маса тіла дитини, захворюваність упродовж 1 місяця життя, вживання матір'ю алкоголю, паління під час вигодовування дитини, штучне ви­годовування, наявність хронічних захворювань, затримки нервово-психічного розвитку можуть стати гальмом у формуванні та розвитку адаптаційних механізмів. Серед соціальних слід звернути увагу такі фактори ризику, як незадовільні матеріально-побутові умови життя,  конфлікти в сім'ї, відсутність батька чи матері.

    Впродовж дошкільного дитинства малюк неодноразово реалізує власні адаптаційні можливості – це  і прихід до дитячого садка, і перехід із однієї групи в іншу, а потім і в школу. Не потребує доказу той факт, що до дитячого садка дитина повинна приходити з прогнозом на адаптацію. Якщо ж прогноз відсутній, його складає лікар дошкільного, закладу разом із психологом. Згідно з прогнозом вони визначають особливості організації режиму, харчування, сну кожної дитини. Саме цими призначеннями бажано керуватися вихователям під час адаптації малюка до умов дошкільного закладу.  

    Звикання дитини до нових умов супроводжується порушенням сну, апетиту, загальним ослабленням організму, негативних емоцій, що передається цілою палітрою плачу від скиглення де ревіння. Супутником негативних емоцій є страх – джерело  стресового стану дитини. На жаль, у період адаптації прояв малюком позитивних емоцій є дуже рідкісним явищем. Окрім цього, порушується функціональний стан нервової системи – деякі діти кличуть матір, не 

можуть заснути тощо, інші – тривалий час перебувають у загальмованому стані, неохоче спілкуються з дорослими й однолітками,  а іноді зовсім мовчать. Спостерігаються зрушення і в деяких вегетативних реакціях, а саме: втрачається вага, загострюються алергічні реакції, раптово підвищується температура тіла тощо. Досить часто у дітей порушуються   вже   набуті    культурно-гігієнічні   навички, знижується імунітет.

Хоча ці негативні прояви зустрічаються не у всіх дітей і є тимчасовими, не звертати уваги на них не можна, адже вони свідчать про порушення нормального функціонування кори великих півкуль, негативно впливають на поведінку дитини. Такі зміни пояснюються перебудовою звичного динамічного стереотипу поведінки, набутого під впливом домашніх умов, на новий стереотип в умовах дошкільного закладу.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важ­кий.

 

Легкий ступінь адаптації

За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

 

Середній ступінь адаптації

Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загаль­ному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит понов­люється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих на­вичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

 

Важкий ступінь адаптації

Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, ди­тина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

    Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточен­ням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене прак­тичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

    Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

 

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в ЗДО?

 

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

6. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.

Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.

7. Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

 

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

 

1. В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

2. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

3. Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

4. Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

5. Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

6. Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

7. Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

8. Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

9. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

10. Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

11. Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

12. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

13. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

14. Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.

 

Спрогнозувати  адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу допоможе наступна анкета.

 

Анкета для батьків

 

1.           Чи легко розсмішити Вашу дитину?

2.     Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиж­день?

3.     Чи спокійно лягає спати?

4.     Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

5.     Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

6.          Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

7.          Чи завжди треба приглядати за нею?

8.          Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

9.           Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

10.   Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи,

 що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

11. Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потре­бує від Вас підтримки?

12. Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

 

Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

 

Перший раз - у перший клас!

Вступ до школи - переломний момент в житті кожного малюка. Початок шкільного навчання кардинальним чином міняє весь його спосіб життя. Властиві дошкільникам безпечність, безтурботність, занурення в гру змінилися життям, наповненим безліччю вимог, обов'язків і обмежень: тепер дитина повинна щодня ходити в школу, систематично і напружено працювати, дотримуватися режиму дня, підкорятися всіляким нормам і правилам шкільного життя, виконувати вимоги вчителя, займатися на уроці тим, що визначене шкільною програмою, старанно виконувати домашні завдання, добиватися добрих результатів в учбовій роботі і т.д. 

У цей же період життя, в 6-7 років, міняється і вся психологічна зовнішність дитини, перетворюються його особа, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, круг спілкування. 

Своє нове положення дитина не завжди добре усвідомлює, але обов'язково відчуває і переживає його: він гордиться тим, що став дорослим, йому приємне його нове положення. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов'язане з появою «внутрішньої позиції школяра» (Л.І.Божович). 

Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. Саме вона допомагає маленькому учневі долати мінливості шкільного життя, виконувати нові обов'язки. Це дуже важливо на перших етапах шкільного навчання, коли учбовий матеріал, який потрібно засвоїти дитині, об'єктивно одноманітний і не дуже цікавий. 

Багато хто з сьогоднішніх першокласників є вельми досвідченим в учбових заняттях ще до приходу в школу. Посилена підготовка до школи, відвідування підготовчих занять, дошкільних ліцеїв, гімназій і так далі частенько приводить до того, що вступ до школи втрачає для дитини елемент новизни, заважає пережити значущість цієї події. 

У підтримці в першокласника «внутрішньої позиції школяра» неоціненна роль належить батькам. Їх серйозне відношення до шкільного життя дитини, увага до його успіхів і невдач, терпіння, обов'язкове заохочення старань і зусиль, емоційна підтримка допомагають першокласникові відчути значущість своєї діяльності, сприяють підвищенню самооцінки дитини, його упевненості в собі. 

Нові правила

Багаточисельні «можна», не «можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов'язані як з організацією самого шкільного життя, так і з включенням дитини в нову для нього учбову діяльність. 

Норми і правила деколи йдуть врозріз з безпосередніми бажаннями і спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників достатньо успішно справляються з цим завданням. Можна погодитися з думкою ряду психологів, що здоровий, допитливий, віруючий в себе і уміючий будувати взаємини з іншими людьми малюк без серйозних проблем включається в шкільне життя. 

Проте початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть. 

Період адаптації до школи, пов'язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Лише в одних він триває один місяць, в інших - одну чверть, в третіх - розтягується на весь перший навчальний рік. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей самого малюка, від самої дитини, від тих передумов опанування учбової діяльності, що є у нього. 

Психофізіологічна зрілість

Включення в нову соціальну середу, початок освоєння учбової діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку і організації всіх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення), вищої здібності до управління своєю поведінкою. 

Проте можливості першокласників в цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов'язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6-7 років.

За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою (що і забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Проте найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12-14 років, а за деякими даними - лише до 21 року), унаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім. 

Недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери і організації діяльності. Першокласники легко відволікаються, не здібні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі.

Моторні навики, дрібні рухи рук ще дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, роботі з папером і ножицями і ін. 

Увага учнів 1-х класів ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка. 

У першокласників (як і у дошкільників) добре розвинена мимовільна пам'ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події його життя.

Довільна пам'ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам'ятовування, у тому числі прийомів логічної і смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій. 

Мислення першокласників переважно наочно-образне. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного виводу дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» даються першокласникам поки що важко, внаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій. 

Поведінка першокласників (через вказані вище вікові обмеження в розвитку довільності, регуляції дій) також нерідко відрізняється неорганізованістю, незібраністю , недисциплінованістю. 

  Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами. 

  Батьки і вчителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи само по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут необхідно уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що лише ще має бути сформоване.

  Відомий вітчизняний психолог Л.І. Божович писала із цього приводу: «Жоден вчитель ніколи не зажадає від школярів вирішення таких арифметичних завдань, розв’язанню яких він заздалегідь їх не навчив. Але багато вчителів вимагають від учнів організованості, старанності, відповідальності, акуратності і ін. і в той же час не піклуються про те, щоб заздалегідь дати дітям відповідні уміння і навики і виховати у них відповідні звички».

Першокласники, що вже переступили семирічний рубіж, є більш зрілими в плані психофізіологічного, психічного і соціального розвитку, чим шестирічні школярі. Тому семирічні діти, за інших рівних умов, як правило, легше включаються в учбову діяльність і швидше освоюють вимоги масової школи. 

Перший рік навчання визначає деколи все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки в своєму розвитку.

Багато чого на цьому шляху залежить від батьків першокласника.

Тест для батьків

1. Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2. Чи приваблює вашу дитину в школі те, що вона там багато про що довідається і їй буде цікаво вчитися?

3. Чи може ваша дитина самостійно займатися якою-небудь справою, що вимагає зосередженості протягом 30 хвилин (наприклад, працювати з конструктором)?

4. Ваша дитина в присутності незнайомих почувається вільно, незакомлексовано?

5. Ваша дитина уміє складати за малюнком розповіді, не коротші п’яти речень?

6. Чи може вона розповісти напам’ять кілька віршів?

7. Чи вміє змінювати іменники за числами?

8. Ваша дитина вміє читати по складах або, що краще, цілими словами?

9. Чи вміє вона рахувати до десяти і у зворотньому порядку?

10. Може вирішувати прості задачі на віднімання або додавання одиниці?

11. Має тверду руку (упевнено тримає олівця тощо)?

12. Любить малювати й розфарбовувати картинки?

13. Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

14. Може зібрати розрізаний малюнок із п’яти частин за одну хвилину?

15. Знає назви диких та домашніх тварин?

16. Може узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом "овочі” помідори, моркву, цибулю)?

17. Чи може ваша дитина працювати самостійно — малювати, збирати мозаїку тощо?

18. Може розуміти й точно виконувати словесні інструкції?

Результат тестування залежить від кількості позитивних відповідей ("Так”) на питання тесту.

Якщо їх:

15-18 балів — дитина цілком готова до школи;

10-14 балів — дитина багато чого вже вміє, та слід звернути увагу на зміст тих питань, на які ви відповіли "Ні”. Саме він підкаже вам, над чим необхідно попрацювати;

9 та менше балів — необхідно звернутися до спеціалістів, дитина потребує значної уваги й роботи з нею.

Результати тесту можуть вас розчарувати. Але не опускайте рук. Щоб поліпшити ситуацію, в сім’ї із дитиною необхідно виконувати вправи, завдання, гратися з нею. Пам’ятаючи, що заняття повинні бути бажаними як із вашого, так і з її боку. Дитина не повинна перевтомлюватися, тривалість занять ви маєте корегувати самостійно, зважаючи на її стан. Заняття повинні бути регулярними, позбавленими непосильних для дитини навантажень.

 

Стилі сімейного виховання

 

Хоча дитина і народжується з певними особистісними рисами і інтелектуальними задатками, в основному формування його характеру відбувається в родині і прямо залежить від стилю виховання, обраного батьками.

 

Психологи розрізняють 4 основні стилю виховання.

Авторитарному стилю властива категоричність вимог і непоступливість навіть в дрібницях. Від дитини вимагається беззастережна слухняність. Його власні бажання та інтереси в розрахунок не приймаються. Малюка майже ніколи не хвалять, зате постійно лають.

Авторитарному стилю властива категоричність вимог і непоступливість навіть в дрібницях. Від дитини вимагається беззастережна слухняність. Його власні бажання та інтереси в розрахунок не приймаються. Малюка майже ніколи не хвалять, зате постійно лають.

В залежності від природних задатків, діти реагують на таку диктатуру по-різному: якщо у дитини від природи сильний характер, вона змалку починає бунтувати, що проявляється в постійних примхах. В підлітковому віці такі діти робляться агресивними, грубими. Дитина з м'яким характером замикається в собі, намагається звертати на себе якомога менше уваги, перетворюється в безвольну, сіру особистість.

Ліберальний стиль прямо протилежний авторитарного. Тут дитина - центр світобудови, навколо якого обертається вся сімейне життя. Все його капризи виконуються негайно. Діти, виховані таким чином, неслухняні, агресивні, не пристосовані до життя. Вони не можуть ужитися в дитячому колективі, їм в тягар строгі шкільні вимоги і дисципліна. Як правило, це негативно відбивається на навчанні: навіть якщо дитина ще до школи прекрасно вмів читати і писати, у нього з'являються погані відмітки, основна причина яких - постійне відчуття дискомфорту.

Індиферентний стиль - це, власне, відсутність будь-якого виховання. Дорослі взагалі не займаються дитиною, звівши свої функції лише до задоволення його фізіологічних потреб. Змалечку дитина змушена сам вирішувати свої проблеми і шукати відповіді на власні запитання. Батьківську любов і увагу така дитина часто отримує в грошовому вираженні. При таких відносинах, між батьками і дитиною немає емоційного зв'язку, дитина почувається самотнім, виростаючи, робиться недовірливим і підозрілим.

Демократичний стиль вважається найбільш прийнятним. Батьки заохочують самостійність дитини, поважають його думку, але, в той же час, вимагають і дотримання певних правил. В основі відносин лежить співпраця. Дорослі і діти об'єднані спільними цілями і завданнями. Дитина, у міру своїх сил сам вирішує виникаючі проблеми, але знає, що поруч завжди є люди, які його люблять і прийдуть йому на допомогу.

 

В які ігри можна пограти вдома з дитиною

 

Діти з нетерпінням чекають, коли настане вихідний, і батьки зможуть провести з ними вільний час. Настає довгоочікуваний день і діти не відстають від дорослих, з проханням пограти з ними будь-що-небудь. Батькам нічого не залишається, як відкласти всі справи, що нагромадилися і приділити час дітям.

І тут виникає питання, в які ігри можна пограти вдома з дитиною. Мами і тата ламають голову, підбираючи відповідну за віком гру. Наведені нижче приклади ігор в статті, допоможуть батькам вибрати відповідну.

Для дітей різного віку і розваги будуть різні. Більш дорослому дитині навряд чи буде цікаво збирати конструктор, а маленька дитина не зрозуміє сенс гри, наприклад, в шахи.

Відповідні гри за віком:

1. 3 — 4 роки — ігри на увагу і розвиток моторики.

2. 5 — 6 років — рухливі ігри.

3. 7 — 8 років — ігри, що розвивають уяву.

4. 9 — 10 років — інтелектуальні ігри.

Для дитини у віці 3 — 4 років

§  Цікавою та корисною буде викладання разом з мамою мозаїки. Придумайте разом, що ви хотіли б зобразити і приступайте до роботи.

§  Корисним для розвитку малюка стане гра в конструктор. Проявіть фантазію разом, побудуйте будинок, придумайте розповідь про те, хто буде в ньому жити.

§  Художня творчість і ліплення з пластиліну, сприятливо впливають на розвиток дитини, виробляють посидючість. Ліпіть, фантазуйте, придумуйте разом казку.

§  Діти у віці 3 4 років дуже швидко втомлюються. Якщо батьки бачать, що дитина під час гри втомився, зробіть паузу, відволікаючи малюка від занять і проведіть веселу гімнастику. Можна пострибати, побігати. Головне, щоб дитина відволікся.

Для дітей більш старшого віку 5 — 6 років

§  Чудово підійдуть рухливі ігри. Запропонуйте пограти в хованки. Гра в піжмурки, теж принесе дитині не мало позитивних емоцій.

§  Діти в цьому віці дуже люблять творити, різати, клеїти. Спільна виріб не тільки принесе радість вам і дитині, але і прекрасно впишеться в інтер’єр дитячої кімнати. Падалка можна робити не тільки з кольорового паперу, а й з природних матеріалів. Дуже живими виходять вироби, зроблені зі свіжих овочів.

Для діток 7 — 8 років

§  Підійдуть гри спрямовані на розвиток уяви. Пограйте з дітьми в настільні ігри.

§  Якщо дозволяє площа будинку, пограйте з дитиною в м’яч. Не обов’язково влаштовувати з дому футбольне поле, можна пограти в «їстівне — не їстівні ».

§  Прекрасним час припровадженням для всієї родини, стане гра в дитяче доміно.

§  апропонуй дитині кілька ідей для веселого проведення часу

§  Якщо ти не знаєш, чим зайняти дитину вдома, нагадаємо тобі три простих, але веселих ігри, які сподобаються твоєму малюкові:

 

§  "Холодно-гаряче"
Сховай якусь річ. Нехай син або дочка розшукають її. А ти допомагай підказками. Якщо дитина пішла або хоча б повернувся в потрібну сторону, говори "тепло". Наблизився впритул? "Гаряче!" Повернулися або пішов у протилежному напрямку? "Холодно!" Міняються ролями.

Скільки предметів?
Запропонуй малюкові назвати всі речі зеленого кольору, які є в кімнаті або в будинку. Трикутні. Картаті. Кроха вміє рахувати? Нехай розшукає і принесе 5 коричневих речей, 8 круглих і 3 в смужечку. 
Зроби красу!
Видай малюкові різні предмети: гудзики, черепашки, клапті, обгортковий папір, пінопласт, намистини, картон, клей, пластилін .. Запропонуй створити з усього цього щось дуже гарне. Чи не втручайся в роботу: ні порад, ні ідей. Допомагай лише кріпити, тримати, вирізати, згинати.

 

Розвиваємо логічне мислення у дитини

Уміння мислити логічно потрібно розвивати з дитинства. Яким же чином?

            1. Не заважаєм.  Можливо, комусь здасться дивним, що дітям в їх пізнанні світу не слід заважати. Відомо, що один з найбільш ефективних методів навчання людини – це її досвід. Життя дитини сповнене дилем, коли вона повинна зробити вибір між двома можливостями. Малюк повинен сам розглянути всі плюси і мінуси різних рішень, тобто використовувати логічне мислення. Дорослі не повинні намагатися виручити дитину, спрощуючи їй завдання або вирішуючи їх замість неї. Нехай малюк вагається з вибором, нехай навіть іноді помилиться, але нехай спробує зробити його сам, нехай використовує логіку настільки, наскільки у нього вийде.

М’язи, які ми тренуємо, від разу до разу стають міцнішими, а нетреновані поступово атрофуються. Логіка не м’яз, але з нею відбувається те ж саме.

2. Запитуємо. Найчастіше цікавимося у дитини, як би вона вирішила ту чи іншу проблему. Питання має починатися так: «Що зробити, щоб …». Дитина повинна включити логічне мислення і запропонувати практичне вирішення завдання. Наприклад, запитуємо, як дістати з шафи якийсь предмет при відсутності стільців. Ми будемо здивовані тим, скільки реальних порад дасть нам дитина. Нам залишиться лише самим напружити власне мислення в пошуках відповідних питань. Таке заняття-гра зробить будь-яку прогулянку з дитиною веселою і захоплюючою.

3. Граємо. Граємо з дітьми в ігри, головною складовою яких є аналіз даних, на основі яких дитина повинна зробити вибір. Королевою таких логічних ігор можна назвати гру в шахи. Однак деяким вона здасться нудною і нецікавою. У цьому випадку вони можуть ближче познайомитися з ігровим ринком, де представлено безліч ігор з цікавими ідеями та сюжетами.   При виборі гри потрібно звернути увагу на завдання, що стоять перед гравцями. У логічній грі гравець для досягнення результату повинен мислити логічно. Тому це не може бути гра, хоч і захоплююча, але розвиваюча якісь інші якості, наприклад, де потрібно щось кинути далеко і влучно, тому що тут не потрібно логічне мислення.

Купуючи дитині нову гру, варто прочитати інструкцію, і відразу стане зрозуміло, розвиває вона логіку чи ні. Є чимало комп’ютерних ігор на розвиток логіки, хоча настільні більш кращі – в них дитина може грати скільки завгодно! Діти старшого віку можуть розвивати логіку за допомогою завдань з математики і геометрії. Правда, далеко не кожному таке проведення часу здасться приємним, а примушуючи їх, легко добитися протилежного результату. Їм можна запропонувати логічні ігри (пазли, пасьянси, маджонг і ін.), ребуси-головоломки і логічні вправи. Серед комп’ютерних логічних ігор найбільш популярні Cradle, Myst, Machinarium, Black Mirror і ін.

           Дорослі ж, які хочуть більш детально вивчити теорію в логіці, можуть ознайомитися з нею в книгах В’ячеслава Бочарова і Володимира Маркіна «Основи логіки» і «Введення в логіку», які можна скачати в Інтернеті. «Основи логіки» називають найкращим підручником з логіки на сьогоднішній день. Крім теорії, в книзі містяться і практичні завдання, що при розвитку логічного мислення головне, так як логіка – це розумовий процес. На жаль, цю книгу видано тільки на російській мові. Бажаючим ознайомитися з основами логіки на українській мові, ми радимо підручник для студентів вищих навчальних закладівА. Є. Конверського “Логіка (традиційна та сучасна)”, котрий також  можна вільно скачати в Інтернеті.

 


Батьківські помилки у вихованні дітей

Батьки можуть ставитися до дитини як позитивно, так і негативно, це ставлення певною мірою впливає на процес розвитку дитини. Помилки виховання значною мірою пов'язані з негативним ставленням батьків до дитини. Тому вам необхідно навчитися уникати його. Далі надана інформація, яка сприятиме розумінню помилок та їх уникненню.

Порушення розвитку

Кожна людина у своєму житті робить певні помилки, ідеальних людей не буває. Допускаються вони також і в процесі виховання. Якщо вони разові, то їх наслідки легко усунути, але якщо вони повторюються знову й знову, то можуть спричинити серйозні й глибокі негативні наслідки. Відомим фахівцем, що займається класифікацією помилок у вихованні, є психолог Антоніна Гурецька, яка написала книгу «Помилки у вихованні».

Згідно з Гурецькою, ці помилки криються безпосередньо в поведінці людини, яка виховує дитину. Така поведінка спотворює взаємодію й здійснює негативний вплив на життя дитини та її розвиток. На перший погляд здається, що ці помилки поверхові й не можуть спричинити перешкод у взаєминах, але вони дійсно є причиною виникнення порушень у розвитку вихованця.

Надзвичайно важливим фактором при виникненні виховної помилки (і це важливо зрозуміти!) є незнання про її допущення, тобто відсутність наміру заподіяти дитині шкоду. Якщо батько (чи інша людина, що виконує виховну функцію) шкодить підопічному навмисно, маючи повну обізнаність про негативний вплив свого вчинку на розвиток дитини, а отже, і на всю особистість маленького вихованця, його поведінка не класифікується як помилка, а є злочином, який карається законом!

Можна виділити кілька наступних факторів, які відповідають за здійснення батьками виховних помилок:

·         особистість - зазвичай темперамент або характер людини диктує їй ту чи іншу поведінку, наприклад, люди, які впевнені в собі і мають високу самооцінку, можуть бути схильні до скоєння помилок при експонуванні себе (правильній подачі себе), що зовсім не означає, що подібну помилку допускають всі особи подібної категорії;

·         орієнтації виховання, обраний курс і поняття про виховний процес;

·         досвід минулого - багато дорослих повторюють помилки своїх батьків;

·         ситуативні чинники - наприклад, стрес або надлишок обов'язків.

Види помилок у вихованні

А. Гурецька у своїй книзі описує дев'ять помилок виховання.

Першою з них є надмірнасуворість, тобто рішуче зобов’язання виконання дитиною завдань і доручень, скурпульозність оцінювання, постановка непомірних і надзвичайно точно позначених вимог, відсутність свободи, контроль над поведінкою дитини й вимога беззаперечного послуху. Дитина ототожнюється із завданням, його виконання та результати є пріоритетними.

Друга помилка - це агресія, тобто словесні, фізичні або символічні нападки, які загрожують дитині чи принижують її. Син або дочка розглядаються як непотрібний, клопіткий та обтяжливий елемент, а також як людина, що певним чином загрожує стабільності в житті.

Наступна виховна помилка - це гальмування активності, що проявляється  в перериванні, забороні та зміні (без поважних причин) активності дитини за допомогою фізичної або символічної поведінки батьків. Діяльність дитини вважається марною й неважливою, звідси і явище маргіналізації (соціологічне поняття, що означає проміжне положення людини між будь-якими соціальними групами, її погану соціальну адаптацію і втрату соціального статусу). При цьому потреби або цілі дорослого ставляться на перше місце.

Четверта помилка - це байдужість. Корисна дистанція між батьком і дитиною (включаючи її справи й діяльність), що дозволяє їй вільно самовиражатися, легко підміняється проявом відсутності зацікавленості в її особистості. Батько розцінює потреби й активність дитини як незначні, несуттєві особисто для нього, вважає, що вони не потребують його уваги або емоційної участі. Такий батько може сприймати їх також як дуже обтяжливі, тому дистанціювання є його формою захисту.

Наступною помилкою є експонування себе, під яким мається на увазі маніпулювання увагою дитини так, щоб вона бачила переваги батька, його потреби й успіхи; це бажання бути в центрі уваги та імпонувати (відносини вибудовуються заради власного відчуття позитиву й комфортності), всіляке виправдання й «відбілювання» своїх вчинків, а також образа на дитину. Дорослий вважає себе найважливішою людиною у взаєминах, впевнений в тому, що дитина слабка, і її значущість зросте тільки завдяки ретельно продуманому вихованню.

Ще одна помилка - це потурання (безпорадність), яка характеризується безумовним виконанням всіх забаганок дитини і відсутністю вимог до неї. Батько показує свою безпорадність і вважає виховання чимось таким, що перевершує його сили й можливості, і, відповідно, не може впоратися з ним. Таким чином, єдиним виходом для нього є уникання і віддалення від дитини.

Сьома помилка виховання - це заміна дитини у всіх його діях і обов'язках. Батьки не допускають її самостійності, не дозволяють їй самій реалізувати поставлені перед нею завдання. Дорослий розглядає дитину як слабку, пасивну, перевтомлену, що вимагає допомоги, захисту й опіки, при цьому діяльність батьків по відношенню до дитини стає найбільш важливою справою, заради якої варто жертвувати іншими справами.

Передостанньою помилкою є ідеалізація дитини, сприйняття її як найбільшого блага, ототожнення себе з нею, надмірна й безперервна зацікавленість нею і всіма її справами. Це постійний контроль над її безпекою, навіть якщо для цього немає ніяких підстав, невизнання в ній якостей і поведінки, які знаходяться в суперечності з уявним (прекрасним) образом його особистості, створеним батьком, відсутність критичного сприйняття. Батько зменшує кількість зауважень як по відношенню до дій дитини, так і до її справ і занять, і всі свої дії підпорядковує створеному ідеалу.

Остання помилка виховання - це непослідовність, тобто мінливість своїх батьківських оцінок, реакцій, коментарів, відчуттів або почуттів у відношенні до дитини та її вчинків.

Існують помилки, наприклад, вербальна агресія або суворість, які більшість людей визнали б неприйнятними, проте є безліч неоднозначних ситуацій, в яких важко судити про те, чи було це помилкою, чи ні, чи, можливо, це було ситуативно виправдано та доцільно. Існує навіть поняття релятивності (відносності) помилки виховання: те, що одними людьми розцінюється виховною помилкою, інші вважають правильним рішенням.

Наслідки

А.Гурецька зазначає, що існують два основних види наслідків помилок виховання. Перший - це миттєві наслідки, які виникають через неправильну або зірвану взаємодію. Дитина негативно оцінює обставини та події, відчуває почуття несправедливості або образи, а потім перекладає отриманий негативний зневажливий досвід на інші ситуації виховного характеру, і навіть більше того, на життєві ситуації в цілому. Другий вид наслідків - це віддалений у часі вплив, який викликає негативні зміни в самій особистості дитини, а також може призвести до її розладів або психічних відхилень у майбутньому.

На жаль, помилки неминучі. Дуже важко виховувати дітей без помилок і сумнівів. Однак, якщо людина знає, в чому його батьківські проблеми, що саме призводить до того, що її найкращі наміри не завжди приносять позитивні результати, це вже половина успіху. Знання про помилки та їх несприятливі наслідки допоможе вам уникнути їх і виховати здорову, життєрадісну дитину.

 

Дитина не хоче йти до закладу дошкільної освіти: шкідливий вередник! Як допомогти батькам і дитині, яка не хоче йти до ЗДО

Поговоримо про дитину, яка відмовляється йти в заклад дошкільної освіти. Оскільки сама дитина крім «ні» нічого більше виразно не зможе нам розповісти, то добиратися до кореня проблеми будуть батьки. Вони ж повинні залишити тактику «не хочеш – примусимо» і «ти створюєш нам проблеми, ти – поганий дитина». Доброзичливо, наполегливо і акуратно батьки повинні допомогти своїй дитині, використовуючи поради дитячого психолога.

 Дитина не хоче йти до закладу дошкільної освіти: коли це нормально?

Перш необхідно визначити етап, на якому виникла проблема: малюк тільки почав ходити до дошкільної установи; дитина відвідував групу тривалий час і завжди із задоволенням; він вередує вранці, а після відгукується про сад з радістю.

Якщо ваш карапуз тільки знайомиться з дитячим садком, його негативна реакція цілком закономірна. У групі інший психологічний клімат, вид спілкування, система вимог і розпорядок дня. До всього треба звикнути, не боятися і проявити свої здібності. Цей адаптаційний період дитина пройде легше, якщо раніше батьки змогли правильно організувати його дозвілля і виховання: любили, обіймали і хвалили малюка за досягнення, не звинувачували і не дорікали за промахи, навчили простим прийомам самообслуговування (їсти, одягатися, умиватися і т.п. ), познайомили з прикладною творчістю (малювання, ліплення, аплікація тощо) та допомогли правильно будувати спілкування з іншими дітьми.

Якщо ж дитина «домашня», його коло спілкування обмежено, а сама вона не впевнена в собі і своїх здібностях, то період адаптації пройде довше і принесе більше неприємностей. Відмова від відвідування дитячого садка на цьому етапі вимагає від батьків і вихователів делікатній і тривалої роботи по вдосконаленню навичок дитини, його звикання до нової обстановки, налагодженню контакту з іншими малюками.

Якщо ж діти вже досить тривалий час відвідували ЗДО і стали виявляти ознаки занепокоєння і тривоги кожен раз, коли мова заходить про необхідність відправлятися в групу, то причина криється у відносинах між ними та вихователями або дітьми. Це може бути реакція на нового керівника, який виник непорозуміння з вихователем або його помічником, недозволений конфлікт з іншою дитиною.

У третьому випадку питання може бути пов’язаний з банальним невисипанія і вирішитися простим встановленням адекватного режиму дня: дитина повинна вставати з ліжка сам на той час, коли це необхідно, і повністю відновлюватися за період відпочинку.

Як визначити причину відмови дитини йти до ЗДО?

Дитяча тривога і страх можуть позначитися негативно на його поведінці: дитина може стати дратівливою і плаксивою, замкнутим і нетовариські. Заперечення влади батьків, відмова від співробітництва, можливе часте сечовипускання і капризи не повинні дратувати батьків, а лише вказати їм на необхідність термінового пошуку і вирішення проблеми, наслідком якої є відмова від відвідування закладу дошкільної освіти.

Розглянемо кілька способів, які допоможуть визначити «корінь зла» і визначити подальший шлях дій: поговоріть з дитиною. Розкажіть, як ви в дитинстві любили дитячий сад і якого надійного друга там зустріли, поясніть малюкові, що коли ви почали ходити в дитячий сад, вам було непросто і були проблеми і т.д. Знайдіть емоційний відгук на ваші слова, нехай малюк розповість про те, що йому подобається в дитячому садку, що – немає. Поговоріть з вихователем . Розпитайте, поміркуйте разом. Якщо вам буде здаватися, що вихователь не йде на контакт або свідомо замовчує про щось, налаштуйтеся на «хвилю підтримки», піддакувати в усьому, увійдіть в довіру як однодумець і швидше за все ви почуєте від свого співрозмовника те, що вам потрібно.Поговорите з іншими батьками в групі. Можливо, їх хвилюють ті ж проблеми. Спільно легше перетворити усталений в групі порядок для створення більш комфортною для розвитку дітей середовища. Пограйте з дитиною в «дитячий сад». Підберіть потрібні ляльки, які будуть уособлювати всіх, з ким дитина зустрічається протягом дня. Почніть з тих, хто свідомо подобається малюкові, а потім вводите в гру тих, на чий рахунок сумніваєтеся. Якщо проблема пов’язана з вихователем або ким-небудь з дітей, ви зрозумієте це з позиції вашого чада: він не захоче грати, якщо ця лялька не піде, або буде вести себе з нею так, як цей реальна людина поводиться з ним. Приведіть дитини в групу свідомо останнім або із запізненням. Коли малюк починає бавитися з усіма, не закривайте за ним щільно двері, залишіться в роздягальні непоміченим, сядьте і послухайте, що відбувається там, де знаходиться ваш малюк. Гучні крики вихователя і окрики, у відповідь плач важко не розчути. Якщо немає такої можливості, підійдіть до огорожі дитсадка в період денної прогулянки і непомітно поспостерігайте. Сучасні стандарти освіти передбачають можливість для батьків організувати в дитячому садку гуртки і додаткові заняття (від малювання до англійської мови). Ввімкнетеся в цю програму і, увійшовши в колектив, проаналізуйте ситуацію, надавши заодно підтримку своєму чаду; проаналізуйте поведінку дитини. Можливо, змінилося ще щось. Якщо чадо в цілому відмовляється від батьківського впливу, то найімовірніше він «перевіряє на міцність» серйозність намірів батьків і межі дозволеного, а разом з тим особисту недоторканність і стабільність свого світу. В цьому випадку потурання бажанням «капризулі» підірве його довіру до батьків; ще трохи про примхи. Якщо раніше дитина криком і істерикою домагався від дорослих того, що йому потрібно, то не дивно, якщо дитина буде застосовувати такий же вид шантажу і щодо дитсадка, де дисципліна і вимоги, в той час як вдома «все можна». Будинки бабуся пече млинці, будить в обід і дозволяє кілька годин грати в комп’ютерні ігри? Визначте для дитини правильні заняття і оптимальний режим будинку, не піддавайтеся на шантаж і привчите чадо робити те, що корисно і цікаво; визначитеся зі своєю позицією щодо дитячого садка. Якщо самі батьки ставляться до дошкільної установи або до вихователів негативно або зі зневагою, то дитина може перейняти їхню позицію всупереч власним враженням. Всі питання та розбіжності щодо перебування малюка в групі слід вирішувати тільки у відсутності дітей, не слід обговорювати при них власні емоції і конфлікти з працівниками дитсадка.

Що робити, якщо дитина не хоче до закладу дошкільної освіти?

визначте наскільки проблема серйозна: це просто капризи або наслідок серйозного стресу. З’ясуйте причину розладу і спокійно і доброзичливо допоможіть дитині впоратися з ситуацією; відволікаючи дитини, коли збираєтеся в дитячий сад. Поговоріть про друзів в групі, про те, чим можна зайнятися в саду, попросіть показати іншим діткам нові ігри, помрійте про час, який проведете разом ввечері, коли вся сім’я буде в зборі. Подивіться разом радісний і веселий мультик. Нехай час зборів в дитячий сад буде легким, несподіваним і приємним. Якщо дитина не хоче в дитячий садок і плаче вранці, піднімайтеся з ліжка раніше, лягайте спати вчасно, нехай він прокидається вранці сам;радьтеся з вихователями , завідуючої дитячим садом, нянею з усіх питань, наполягайте на індивідуальному підході в певних питаннях, тактовно пояснюйте наскільки це важливо вашому малюкові, домагайтеся співпраці; займіть активну позицію. Залучіть батьківські збори і завідувача саду для вирішення серйозних проблем, що виникли в групі. Пам’ятайте, що працівник дитсадка, який дозволяє грубе ставлення до дітей (б’є, загрожує і т.п.) не повинен займатися з неповнолітніми і буде звільнений на підставі вимог батьків. Некомпетентний вихователь без досвіду роботи може бути переведений в іншу групу або знижений до рівня помічника вихователя. Міняти дитячий садок варто тільки в тому випадку, якщо всі активні зусилля плоду вони не дають проводите з дитиною більше часу , цікавтеся їм і самі займайтеся його розвитком. Зробіть паузу і влаштуйте канікули, можливо за цей час проблема або піде, або притупиться, і вирішити її буде вже легше;дозвольте малюкові брати в сад іграшку з дому. М’яку іграшку можуть не пустити в групу (мішок), але інша улюблена річ буде нагадувати про батьків. Підготуйте дитину заздалегідь до того, що його іграшку можуть попросити інші діти. Опрацювати тактику його дій на цей випадок. Крім того, прекрасним подарунком до дитсадка буде мультфільм, який особливо любить малюк; якщо дитина не хоче в дитячий садок через зіпсовані відносин з кимось із дітей, докладіть зусиль для того, щоб здружити малюків; раздвигайте кордону світу дитини. Найчастіше виїжджайте з дому, подорожуйте, ходите в музеї, парки розваг, в гості, в кіно і т.д. Не давайте маляті замикатися до себе і допоможіть адаптуватися в різноманітних суспільних відносинах. Це допоможе подолати страх дитини перед чужими людьми, якщо він з цієї причини не хоче йти в дитячий садок; якщо дитина проявляє і інші ознаки розладу, в тому числі фізіологічні, необхідно звернутися за допомогою до дитячого психолога (не плутати з неврологом) для надання своєчасної допомоги маленькій людині.

Що категорично не можна робити батькам, якщо дитина не хоче до ЗДО?

ігнорувати протести малюка. Дитина намагається сказати, що йому погано, але він ще маленький і робить це невміло. Батьки повинні прислухатися, уважно вивчити ситуацію і авторитетно допомогти; звинувачувати дитину в його проблемах і говорити, що якщо він не хоче до закладу дошкільної освіти, то цим створює нерозв’язні перешкоди для життя батьків. Це один з найпростіших способів переконати малюка в тому, що він поганий і розвинути в ньому букет комплексів на все життя. Дитина не винен, що ще малий і не має досвіду і знань, не може дозволити складне питання і не вміє контролювати свої емоції. Позиція батьків повинна виглядати приблизно так: малюк, ти просто чудовий, і ми дуже любимо і пишаємося тобою, часом тобі не вистачає трохи досвіду, але у тебе все вийде, якщо ти прислухаєшся до батьківським радам, будеш добрим і справедливим; відводити в садочок насильно . Намагайтеся завжди домовитися з дитиною, обговоріть всі моменти, виробіть ваше спільне рішення. Але не піддавайтеся на явні провокації, коли змушені йти на поступки під тиском дитини, влаштувати істерику, щоб досягти своєї мети. Якщо такий скандал стався на очах у інших, що не принижуйте дитину, не осмикуйте, спокійно і розмірено поясніть, як ви маєте намір вчинити і чому; скандалити в дитячому саду . Налаштувавши проти себе і дитини всіх працівників групи, яку зробите тільки гірше для власного чада. Краще делікатно і наполегливо направляти дії вихователів, ніж безпосередньо заявляти про допущені грубі помилки, переходячи в конфлікт; потай від адміністрації дитячого садка, подавати скарги до вищестоящих органів. Це слід робити тільки тоді, коли без результату вичерпаний весь ліміт «бойових дій на місці».

Крім того слід правильно визначити вік дитини, після досягнення якого він вже буде готовий йти в дитячий сад. Цей момент настає не тоді, коли мама вирішує, що їй набридло сидіти вдома, а тоді, коли малюк зацікавиться в іграх з однолітками, йому набриднуть домашні заняття і кола спілкування своєї сім’ї буде недостатньо. У кожної дитини ця межа індивідуальна і настає приблизно у віці від 2 х до 3-х років.

До цього часу батьки повинні провести серйозну роботу з підготовки до дитячого садка: навчити самостійних занять (малювання, аплікація, будівництво з конструктора і т.д.), прищепити чаду прості навички самообслуговування, навчити правилам спілкування з «чужими» дорослими, які візьмуть турботу про нього на час відсутності батьків протягом дня. Важливим є визначення лінії поведінки з іншими дітьми: дитина повинна вміти ділитися, мінятися, аргументовано пояснювати свої бажання (пояснити, що просте «я хочу» не працює і не дає результату), а також вибачатися і прощати.

Слід підтримати ініціативу дитини до самостійності, проводячи лінії подібності між роботою дорослих і заняттями в дитячому саду. За виконання завдань з підготовки малюка до відвідування дошкільного закладу, його слід хвалити і говорити, що він стає дорослішою і скоро буде готовий йти в групу. Якщо правильно організувати час підготовки до саду і вибрати хорошого вихователя, то ви не зіткнетеся з проблемою дитини, який не хоче йти до закладу дошкільної освіти.

 

ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ЗАСЛУГОВУЮТЬ НА ОСОБЛИВУ УВАГУ

В Україні функціонує 238 шкіл-інтернатів для дітей з легкою розумовою відсталістю , що розраховані на 38 тис. дітей. Скільки це коштує? Чи всі діти, які потрапляють до цих установ, є розумово відсталими? Чи є саме така допомога оптимальною для дітей, прийнятною для батьків, корисною для суспільства?
І ще. Система підготовки кадрів дитячих психіатрів в Україні зруйнована, сертифікація дитячих терапевтів не проводиться, посади дитячих психотерапевтів, психологів відсутні в штатних розкладах лікувальних установ. І коли батьки звертаються за медичною допомогою, що може запропонувати лікар - психіатр? Наше дослідження про те, як батьки об'єднуються, щоб допомогти своїм дітям. Нашим дітям.

До національної мережі загальноосвітніх навчальних закладів входить 391 спеціальна школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (61,2 тис. учнів), з яких 238 - для розумово відсталих (38,4 тис. учнів), 30 - для дітей з вадами зору (5,1 тис. учнів), 59 - для дітей з вадами слуху (7,3 тис. учнів), 18 - для дітей з наслідками поліомієліту та церебрального паралічу (2,3 тис. учнів), 14 - для дітей з важким порушенням мови (3,2 тис. учнів), 32 - для дітей із затримкою психічного розвитку (4,9 тис. учнів).
Дані Міністерства освіти і науки України 

Це дослідження почалося з розмови з батьками дітей з особливими потребами, які розповіли про те, як вони об'єдналися, щоб допомогти своїм дітям…так з'явилися «Паростки» - громадська організація, що була створена для допомоги дітям з відхиленнями у психічному розвитку, насамперед, з глибокою розумовою відсталістю, а також емоційно-вольовим недорозвитком. Про те, як це було розповілаНаталія Бастун, голова Б лагодійного фонду «Паростки», кандидат психологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту психології ім. Г.С.Костюка.

— Громадська організація «Паростки» народилась 1993 року, коли зібралися троє жінок: колега психолог, яка має розумово відсталу дочку і якій спеціалісти сказали, що не знають як зарадити лиху, наша знайома, у якої дитина мала затримку у розвитку і слабкий зір, а також я.
Ми бачили прогалини у допомозі дітям з обмеженнями у розвитку. Допоміжні школи існують лише для дітей з легкою розумовою відсталістю. Таких дітей серед розумово відсталих 3/4 і не більше, а 1/4 - 1/5 частина це діти у яких помірна та важка розумова відсталість. Це може бути і генетична аномалія, і дитячий церебральний параліч, і просто розумова відсталість як основний діагноз. Для них в Україні немає шкільних програм, немає систем спеціального навчання, хоча з 1970-х років таку галузь педагогіки вже було сформовано в західних країнах під впливом батьківського руху. І у нас вийшло так само, рушійною силою громадського руху для встановлення контактів були батьки. Західні колеги передали нам деякі методики, якими ми користуємось. Більшість з тих методик потребує адаптації. Цікавий приклад - наш англійський колега з Лондона, психолог Клів Хоккінс, сказав, що нам, виявляється, не потрібний цілий розділ в одній з методик – як навчити розумово-відсталу дитину впорядкувати власну кімнату. У нас рідко в кого є власна кімната, особливо в таких дітей!

З того часу дещо таки змінилось… Держава переглянула свої пріоритети та почала більш уважно ставитись до проблеми навчання та соціальної адаптації дітей з особливими потребами. Згідно Концепції державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами 1999 року після прийняття Закону України «Про освіту» та Закону України «Про загальну середню освіту» у батьків і дітей з'явилася можливість вибору різних форм навчання (у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, у корекційних класах при загальноосвітній школі, дитсадку-школі, надомного навчання, у формі екстернату та ін.).
У 24 областях (крім Вінницької, Житомирської і Хмельницької) працюють штатні психолого-медико-педагогічні консультації, які створюють банк даних дітей з особливими потребами, що дає змогу прогнозувати розвиток мережі спеціальних навчально-виховних закладів, надавати дітям на ранніх періодах розвитку корекційну, а батькам — консультативно-методичну допомогу (детальніше про це йдеться нижче). Відповідно до постанови Уряду України від 29.04.91 № 103 у країні має функціонувати 100 штатних консультацій (1 на 120 тис. дітей до 18 років), проте вони на сьогодні працюють на громадських засадах.
Водночас, Міносвіти визнає, що не все у цій сфері так, як би мало бути. У зв'язку із зростанням за останні п'ять років на 22 відсотки кількості дітей з особливими потребами в різних регіонах країни (дітей із складними комплексними дефектами, різними формами затримки психічного розвитку, дитячим аутизмом, девіантною поведінкою, труднощами у навчанні і спілкуванні), щорічним збільшенням на 5—6 тис. дітей-інвалідів (нині на обліку 152,2 тис. чол.), відсутність необхідної кількості спеціальних (корекційних) закладів, кваліфікованих кадрів та ін., існуюча система спеціальної освіти потребує якісних змін.
Ми попросили прокоментувати ситуацію щодо системи освітніх закладів в Україні для дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю Міністерство освіти та науки України - Галина Лобайчук, головний спеціаліст відділу початкової та спеціальної освіти Департаменту загальної, середньої та дошкільної освіти:

— Нас не задовольняють зараз і стан, і форми, і методи, і масштаби охоплення шкільним навчанням дітей з особливими потребами. В інструкції про комплектування наших спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів окремо не виділяються діти з помірною розумовою відсталістю – батьки мають право обирати будь-який навчальний заклад для своїх дітей, відповідно до статті 60 Закону України про освіту. Зараз в загальноосвітніх навчальних закладах навчається багато дітей з вадами розвитку. Важко говорити про ефективність такого навчання, коли вчителі не ознайомлені з методикою роботи, з особливостями розвитку таких дітей.
Зараз ми готуємо новий проект положення про спеціальну загальноосвітню школу, школу-інтернат, і в інструкцію про комплектування вже ввели дітей з помірною розумовою відсталістю, з аутизмом, які теж не були охоплені навчанням, оскільки лише нещодавно спеціальна служба почала діагностувати аутизм на широкому рівні, удосконаливши форми і методи діагностики. Окрім того, цілком законодавчий статус буде мати інклюзивне та інтегроване навчання дітей з вадами розвитку, дітей які потребують корекції фізичного та, або розумового розвитку. Тому що зараз інклюзивне, інтегроване навчання, запроваджується більше спонтанно, хоча ми намагаємося керувати цим процесом. Але для того щоб фінансувати ці програми, і застосовувати відповідний навчальний план з корекційно-розвиваючою роботою потрібні зміни в законодавстві.
Звичайно з тяжкою розумовою відсталістю ситуація трошки гірша, тому що діти направляються на навчання за рекомендаціями лікарів – чи може така дитина навчатись за станом здоров'я і чи не являтиме загрозу для класного колективу. Треба зважати, щоб це не шкодило стану здоров'я дитини і оточуючих.
Діти з тяжкою і помірною розумовою відсталістю направляються в будинки-інтернати в системі Міністерства праці та соціальної політики України. Згодом ми будемо відходити від такої практики, і вже зараз частково беремо навчання дітей з помірною розумовою відсталістю на себе. Ми намагаємось робити все, для того, щоб інтегрувати дітей в суспільство і охопити більшу кількість їх навчанням. Але ж усе поступово, а поки що усі діти з розумовою відсталістю, з порушеннями опорно-рухового апарату, - всі можуть і повинні навчатися в будинках-інтернатах Міністерства праці та соціальної політики України. Програми для них розроблені, щоправда ще десь 84-го року… але Міністерство вже вело переговори з приводу замовлена розробки нових програм з Інститутом спеціальної педагогіки АПН України.

Сьогодні в спецінтернатах навчається близько 65% дітей з особливими потребами. З одного боку, це добре для дитини, адже там працюють кваліфіковані педагоги та лікарі, але з іншого діти перебувають в певній соціальній ізоляції і опинившись поза стінами інтернату, виявляються непристосованими до самостійного життя.
Близько 35% дітей з особливими потребами навчаються у звичайних загальноосвітніх школах. Але, як зазначають в Міносвіти, там не забезпечуються нормальні умови для розвитку дитини, адже вчитель не ознайомлений з необхідними методиками роботи та особливостями розвитку таких дітей.
Оптимальний вихід, як вважають батьки і чиновники – впровадження інклюзивного навчання, тобто залучення дітей з особливими потребами до звичайних навчальних закладів, проте не спонтанне, а із застосуванням відповідних методик викладання та залученням кваліфікованих вчителів. Таку практику широко застосовують в Європі та США, і якщо буде прийняте нове положення про спеціальну загальноосвітню школу, школу-інтернат, то до світової практики долучиться і Україна.
Яка ж кількість дітей потребує допомоги сьогодні? Коментує Наталія Бастун:

На визнання особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності і доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний.
п. 3 Статті 23 Конвенції ООН про права дитини 

— За висновками міських та обласних психолого-медико-педагогічних комісій, які на підставі експертизи визначають чи буде дитина навчатися у школі чи ні, таких дітей віком до 15 років близько 30 тисяч. Це ненавч увані діти які не потрапляють в інтернати – батьки не знають як це робиться, чи не хочуть щоб дитина отримала такий статус. Термін цей дуже не люблять управлінці системи освіти – кажуть що всі діти теоретично на в чувані. Але цей термін ми запозичили з ужитку психолого-медико-педагогічних комісій.
Вказана цифра теж умовна. Якщо йдеться про дітей до 8 років, то її можна спокійно множити на 2 і на 3. Все визначається після 8 років, коли дитина проходить навчальну експертизу і якщо вона дійсно не отримала відповідного навчання і виховання за досить складними методиками, то вона залишиться некерованою в поведінці. Для батьків це травма в основному через те, що виникає суспільна нерівність. Чому для інших дітей передбачені дитсадок, школа, існують певні щаблі розвитку, з часом спеціальна група в професійно технічному училищі, як тепер кажуть коледж чи ліцей, потім можливість працевлаштування, а для проблемних дітей немає відповідних інституцій? Я впевнена що ці діти потребують значної державної допомоги.

Детальніше про вищезгадані психолого-медико-педагогічні комісії та про те, на яких підставах вони визначають долю дитини ми намагалися з'ясувати в Міністерстві освіти і науки України. Галина Лобайчук розповіла, що такі комісії виконують суто консультативну роль, і їх рекомендації не мають приписного характеру, тож боятися їх не потрібно, а навпаки – використовувати можливість дізнатися про особливості своєї дитини та отримати рекомендації кваліфікованих педагогів щодо її подальшого розвитку. Всі непорозуміння в цій сфері виникають через незнання своїх прав батьками таких дітей.

— В системі освіти існує діагностично-консультативна служба. Це мережа психолого-медико-педагогічних консультацій (ПМПК). Існує Центральна психолого-медико-педагогічна консультація при Міністерстві освіти і науки України. ЇЇ завдання і роль – координування роботи обласних, районних психолого-медико-педагогічних консультацій, проведення курсової підготовки, розгляд складних конфліктних випадків, коли на місцях уже не можна вирішити якісь питання – тоді батьки звертаються до центральної ПМПК.
Що значить слово діагностична в назві цієї служби? Це не є встановлення діагнозів. Тому що діти на засіданнях ПМПК у присутності батьків приходять з медичними документами з усіма визначеними діагнозами. Якщо дитина навчалася, то і з шкільними роботами, щоб полегшити роботу ПМПК. Ця дитина приходить для того, щоб спеціалісти консультації проаналізували рівень розвитку дитини, її особливості і порекомендували форму і програму навчання. От уся роль ПМПК.
На засіданні ПМПК всі данні заносяться в протокол. Батькам дається витяг з протоколу. Якщо батьки бояться що це буде тавро на дитині, вони можуть не йти ні на які засідання ПМПК.
Недостатня обізнаність батьків із своїми правами, і з повноваженнями ПМПК, призводить до того, що коли батьки відмовляються привести дитину на таке засідання, вони певною мірою позбавляють себе можливості усвідомити, дізнатися про особливості пізнавальної, навчальної діяльності своєї дитини, і як краще їх реалізувати. Можливо достатньо тільки ходити на заняття до вчителя логопеда, можливо треба щось пролікувати, і т.д., а можливо системно займатися тільки під керівництвом спеціального педагога, який має дефектологічну освіту.
Нажаль є випадки і чимало коли ПМПК забуває про своє консультативне призначення, і починає «вершити» діагностичну роботу, і видавати розпорядження в яку школу інтернат треба направити дитину на навчання. Це неправильно. Це суб'єктивні прояви на місцях, і ми боремося з ними. З цією метою ми хочемо внести зміни в законодавство в галузі освіти. У Верховній Раді України вже є відповідні законопроекти, зокрема «Про внесення змін до законодавчих актів у галузі освіти» 
(прим.: закон було прийнято).

Ми також поцікавилися у пані Лобайчук скільки ж коштує навчання дітей з особливими потребами порівняно зі звичайними учнями. За її словами на 2006 рік на одного учня загальноосвітньої школи в рік виділялося 2011 грн. Якщо дитина потребує корекції фізичного або розумового розвитку то цю суму слід множити на коефіцієнт 6,6. Таким чином маємо 13273 грн. в рік на одну дитину з вадами розвитку. У 2007 році коефіцієнт розрахунків зріс до 7,5, тобто сума збільшилась відповідно до 15082 грн. А впровадження інклюзивного навчання коштуватиме ще дорожче, проте за словами Галини Лобайчук це не стане перепоною на шляху його впровадження: 

-- Коли ми запровадимо інтегроване інклюзивне навчання, при якому діти з вадами розвитку будуть у складі класів загальноосвітніх шкіл, це абсолютно не зменшить витрати, можливо навіть збільшить. Але тут ми, будемо рахувати не гроші, а зважати на можливості для розвитку дітей – перебування з ровесниками, можливості соціальної адаптації, і суспільного життя.

Про проблему медико-соціальної реабілітації та навчання дітей з глибокою розумовою відсталістю говорить і педагог-реабілітатор Тетяна Наталіч , яка є керівником соціально-психологічно реабілітаційного центру «Подолання» для дітей з функціональними обмеженнями:

— Є такі діти невидимки, яких почали діагностувати не так давно як окрему групу, -- це діти з аутизмом. Рівень їхнього інтелектуального розвитку може бути різним, але багато з них також мають відставання у розвитку. (прим.: За інформацією Ігоря Марцинковського у 75% дітей замість аутизму діагностують розумову відсталість, і часто їм приписують безліч яких завгодно діагнозів.)Дуже тонка межа між шизофренією і аутизмом. І коли дитина мала, це не завжди помітно. Тут тільки серце матері може підказати що щось не так. Лікарі інколи просто закривають очі. В мене така дитина і ми зіткнулися з багатьма проблемами, бо до трьох років було рано, а потім до кого б ми не звернулися мене запитували: а що ви робили раніше? Не було до кого звернутися, бо суспільство не хоче втручатися, допомагати, таке враження, що проблема взагалі не існує. Тепер є наш Благодійний фонд і я дуже добре розумію, який шлях проходять батьки. Якщо не допомогти в ранньому віці, буде пізно.
Але в Києві не так багато людей, які розуміються на цих питаннях. Я вже не кажу про інші міста. До нас звертаються з усієї України, телефонують, приїжджають за консультацією, і ми допомагаємо як можемо. Виходячи зі стану дитини намагаємось підібрати корегуючі вправи, розповідаємо батькам як працювати з дитиною. Офіційних, адаптованих до наших умов методик саме для тяжких дітей, не має.
Ми користуємося літературою яка видається в Росії, Білорусі. Маємо контакт з Литвою, але литовську важко перекласти. Я думаю що прийде момент, коли Міністерство освіти прийме рішення про створення спеціальних програм для дітей з іншим рівнем розвитку. Цій галузі педагогіки вже п'ятий десяток років і вона вважається в світі престижною. Відомо, що в Оксфорді найбільш популярна докторантура саме зі спеціальної освіти дітей з глибокою розумовою відсталістю.

На питання про спеціальні програми для дітей з глибокою розумовою відсталістю Галина Лобайчукзазначила, що ніяких спеціальних закладів для дітей з тяжкою та помірною розумовою відсталістю Міносвіти створювати не планує, оскільки на їх думку ці діти можуть навчатися в складі існуючих закладів. Щодо медичної реабілітації, то тут справи кращі. Про роботу реабілітаційних центрів в Україні розповіла Тетяна Лісничук, заступник голови Фонду «Паростки», соціальний педагог.

Український медичний центр реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи МОЗ України було створено у вересні 1996 року при співробітництві українських та німецьких медиків.
Тут надають висококваліфіковану консультативно-діагностичну та лікувально-реабілітаційну допомогу дітям з будь-якого регіону України. Хворі діти направляються на консультацію в Центр лікувально-профілактичними закладами. Лікування дітей безкоштовне. Центр працює щоденно з 9.00 до 17.00, окрім суботи, неділі та святкових днів.
Адреса центру: м. Київ, вул. Богатирська, 30. Телефон реєстратури ( 044 ) 412-05-78.

— При Міністерстві охорони здоров'я створено в Києві потужній центр ранньої реабілітації, можна сказати раннього втручання, тобто від нуля протягом шкільного періоду. Йдеться про лікування й одночасно протягом місяця курс реабілітації, куди входить заняття з психологом, логопедом, педагогом, фізкультурником і т. ін. Коли цей курс закінчився - треба продовжувати реабілітацію за місцем проживання. Туди можуть звертатися діти з вадами центральної нервової системи. Проте пріоритет не віддається розумово-відсталим.
В інших містах є реабілітаційні центри, створені громадськими організаціями. Деякий час вони виживали на кошти-гранти з-за кордону. Навіть створювалися благодійні організації закордоном, для того щоб фінансувати споріднену організацію в Україні. Наприклад центр «Коло друзів» в Сумах отримував підтримку з німецького містечка. І з 1993 року там функціонувала школа життєвих навичок і в результаті покоління дітей яке там виросло, зараз працює в майстернях.
Реабілітаційний центр «Подолання» створений на кошти державної київської програми «Турбота». Але ця програма є зараз, а завтра не знаю чи буде. Сподіваюсь що вдасться зробити такі центри юридичними особами і це буде постійний заклад. Бо це не разова програма, не консультація – отримав відповідь і пішов собі. Я впевнена що тут можуть працювати і працюють не байдужі люди.

Виходить, що якщо на ранніх етапах розвитку дитини з глибокою розумовою відсталістю ще є куди звернутись, то вже по досягненню шкільного віку держава пропонує досить сумнівну альтернативу – або індивідуальне навчання вдома, або – спеціальні інтернати. В результаті – більша чи менша, але все ж таки соціальна ізоляція. Про зачароване коло поневірянь дітей, які не мають шансу на повноцінне дитинство – Наталія Бастун.

- Інтернати для дітей з важкою розумовою відсталістю називаються спецдитбудинок. І знаходяться вони, як правило, в невеличких населених пунктах, далеко від великих міст. Київ це виняток , тут є два інтернати для хлопчиків і дівчаток з помірною розумовою відсталістю. Якщо з глибокою, то вже треба їхати в іншу область. Сама по собі назва «спецдитбудинок», «інтернат» вже передбачає соціальне сирітство. Як кажуть батьки, це заклади сегрегаційного типу. Резервації. Тобто від дитини можна відмовитися і її офіційним опікуном буде директор інтернату, найближчою людиною - санітарка, і якщо ця дитина в інтернаті профілю 2, то ще там є і вихователі.
Зараз все більше і більше батьки залишають дітей вдома. Чому дитина повинна бути ізольованою, коли так само має право на ласку, на все те, що має здорова дитина?
Я розумію, що важко, але важко тому що держава так ставиться до цього. Якби йшли на зустріч батькам і за дитиною були б прикріплені кошти, як за кордоном це робиться, - тільки-но виявляється проблема – виділяються кошти. Мама не може витратити їх на себе, а лише на лікування, навчання, інші потреби дитини. В результаті мама може працювати і жити нормально.

Про гроші, які мають виділятись на дитину з особливими потребами, а не спец-установи, говорить також інший громадський діяч – Раїса Кравченко , виконавчий директор Коаліції захисту прав інвалідів.

- Держава фінансує інтернати. Держава не фінансує інваліда, відповідно до виявлених у нього потреб. За законом сьогодні, людина з інвалідністю повинна отримати індивідуальний план реабілітації. Нормативний акт про те, як буде складатися цей індивідуальний план реабілітації тільки готується. Тим не менше ми сподіваємося що він скоро буде, але фінансування поки що в бюджетному кодексі немає – є лише фінансування інтернатних закладів. Отже, фактично у інваліда з залежністю від інших вибору немає, є один шлях – інтернат. Але нормативи кадрового забезпечення – це одна санітарка на 13-15 дітей, в інтернатах 4 профілю. Уявіть собі, що потрібно погодувати кожну дитину тричі на день, по пів години одного. В таких умовах не може бути мови про належний догляд, не вистачає просто робочих годин.

Чи є світло в кінці тунелю? Дехто покладає сподівання на страхову медицину, яка діє на Заході, тоді, можливо і гроші знайдуться. Про плюси та мінуси такого реформування системи охорони здоров'я в України нам розповів Ігор Марцинковський – національний координатор програми психічного здоров'я Всесвітньої організації здоров'я, лікар психіатр, доктор медичних наук.

-- Зараз в Україні чекають на закон про страхову медицину. І пацієнти, і лікарі, і службовці, всі кажуть що головною проблемою розвитку охорони здоров'я в Україні є закон про страхову медицину. Буде закон, буде все добре, з'являться гроші, всіх будуть лікувати і поліпшиться доступ до медичної допомоги. Так от проблема полягає в тому, що будь який закон про страхову медицину буде означати юридичне скорочення доступу людини до медичної допомоги.
Зараз ми маємо зовсім дивну правову систему. Нас всіх мають лікувати відповідно до ліпших стандартів допомоги і все має бути безкоштовним. Це за законом. Закон не працює. Що буде означати страхова медицина? Страхова медицина буде означати що будуть чітко обмежені і сформульовані рамки доступу до безоплатної медичної допомоги. В мене виникає питання, чому саме цей закон почне працювати, якщо не працює нинішній? І до речі, прикладом того як може працювати країна без будь якого закону про страхову медицину є Великобританія. Капіталістична країна, яка має соціалістичну, або навіть комуністичну систему надання медичної допомоги. Дуже дорога система, витрачається багато коштів, але на диво вона працює. Тому зі страховою медициною, без страхової медицини, але безкоштовної допомоги не буває, в будь якому випадку потрібні гроші. Але навіть цих грошей не вистачає для того, щоб зробити систему загальнодоступною, тобто це дійсно спеціалізовані форми допомоги і люди іноді мають чекати досить тривалий час, для того щоб отримати допомогу.
В Канаді система подібна до британської. Якщо людині терміново потрібна операція на серці, або якесь дуже дороге термінове втручання, людина її отримає досить швидко і безкоштовно. Але якщо йдеться про високо спеціалізовані форми допомоги, наприклад психіатричну допомогу, може бути довга черга.

 

Інклюзія

Інклюзія (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі. І насамперед тих, що мають труднощі у фізичному чи розумовому розвитку. Він передбачає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Поняття інклюзії близьке за значенням з поняттям інтеграція та протилежне до сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату.

Інклюзія в широкому соціально-філософському сенсі розуміється як форма буття, спільного життя звичайних людей і людей з обмеженими можливостями (інвалідів), за чи проти якої виступає суспільство та його підсистеми (у тому числі інститути освіти), і по відношенню до якої і ті, й інші члени суспільства мають право вільного вибору.

Інклюзія — це процес реального включення осіб з інвалідністю в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства. Інвалідність — це не вирок долі, це, швидше, такий спосіб життя за обставин, що склалися, який може багато дати особі з інвалідністю і людям, що оточують її, якщо інвалідність розглядати в рамках соціальної концепції. Тоді головний сенс процесу інклюзії можна позначити так: «Всім тут раді!» Або може стати нестерпним щоденним стражданням для всіх членів суспільства, якщо інвалідність розглядати тільки в рамках біологічної концепції, коли «Інвалід — людина, яка повністю або частково позбавлена працездатності унаслідок якої-небудь аномалії, поранення, каліцтва, хвороби» (С.І. Ожегов).

Істотну різницю між біологічною і соціальною концепціями суспільство усвідомить лише тоді, коли матиме в своєму розпорядженні доступну і повну інформацію про інвалідів. Не хвороба створює обмеження діяльності, а умови життя, які може запропонувати суспільство (уряд) людям з обмеженими можливостями.

Умови рівних можливостей досяжно лише в тому суспільстві, де інвалідність розглядається через соціальну концепцію, де відсутня дискримінація інвалідів словами і діями здорових людей.